ЗИМОВА КАЗКА

ЗИМОВА КАЗКА

Зимової пори, напередодні свят, часто трапляються дива. Усе довкола перетворюється на білосніжну казку, а дітлахи радіють снігу. Вони бавляться у сніжки, катаються з гірки, будують снігові фортеці.

Напередодні свята, діти грали разом, раділи зимі. Тільки одна дівчинка не бавилася з усіма. Вона ліпила сніговика.

– Ось і вийшов сніговик! Великий, гарний. Тільки мені здається, що йому чогось не вистачає, – мовила дівчинка, уважно поглянувши на білого красеня. – О, згадала! Я завтра вранці принесу. Добраніч, мій сніговику!

Дівчинка обійняла сніговика, даруючи своє тепло, і швидко побігла додому.

На землю опустилася ніч, і почалися дива. Зроблений з любов’ю сніговик ожив.

– Ой, як затишно і тепло! Я можу рухатись! А хто ж мене виліпив? – оглядаючись довкола, запитав сніговик. Поряд нікого не виявилося, бо всі вже спали у своїх ліжечках.

Сніговик вирішив пошукати того, хто його зліпив, та пішов стежкою, яка вела його до лісу. На шляху сніговика трапився зайчик.

– Це ти мене зліпив? – запитав сніговик.

– Ні, не я. Але тобі точно чогось не вистачає, – відповів вухастик.

Зайчик уважно поглянув на сніговика, обійшов його довкола та підстрибнув від думки, яка прийшла йому в голову.

– Тобі не вистачає ґудзиків! – вигукнув зайчик та простягнув сніговику два яскравих ґудзики. – Ось, я маю. Тримай!

– Ой, які гарні! Дякую. Але хто ж мене зліпив та зігрів своїм теплом, що я ожив?

– Не знаю, – відповів зайчик. – Ходімо, пошукаємо.

Сніговик разом із зайчиком пішли зимовою стежкою. Незабаром на їх шляху зустрілася лисичка.

– Це ти мене зліпила, лисичко? – запитав сніговик.

– Ні, не я, – відповіла руда красуня. – Ой, які в тебе гарні ґудзики! Але тобі чогось не вистачає.

– Чого? – здивувався сніговик.

– Зараз погляну, – відповіла лисичка, прискіпливо поглянула на сніговика та плеснула у долоні. – Я знаю! Тобі не вистачає рукавичок! Поглянь, які в мене рукавички є! Тримай, це тобі.

– Дякую, лисичко. А як же ти? Чи не замерзнуть твої лапки?

– За мене не хвилюйся. Не замерзнуть, – махнула лапкою лисичка. – Рукавички тобі  потрібніші.

– Але хто ж мене зліпив? – знову запитав сніговик.

– Не знаю. Ходімо, запитаємо вовка. Я бачила, що він сніг біля своєї нори чистив. Можливо, це він тебе зліпив, – припустила лисичка.

– Ходімо, – погодився сніговик.

Разом з зайчиком та лисичкою сніговик пішов до вовка.

– Вовчику, а скажи нам, то не ти сніговика зліпив? – запитала лисичка.

– Ні, сестричко, не я, – щиро відповів вовк. –  А сніговик гарний вийшов. І ґудзики є, і рукавички теплі. Але мені здається, що все одно сніговику чогось не вистачає.

– І чого ж? – запитав сніговик.

Вовчик уважно подивився на сніговика з усіх боків.

– Знаю! – вигукнув вовк. – Тобі не вистачає теплого шарфа! Ось, тримай!

– А як же ти? – запитав сніговик. – Не замерзнеш?

– Та я не замерзну. Я весь час лісом бігаю. Вовка ноги годують, не замерзну.

– Дякую! Але хто ж мене зліпив? – знову поцікавився сніговик.

– То, напевно, ведмідь. Він тут неподалік живе. Ходімо до нього, – запропонував вовчик.

Друзі всі разом пішли до ведмедя.

– Ведмедику, скажи, а це ти мене зі снігу зліпив? – запитав сніговик.

– Ні, не я, – заперечно похитав головою ведмідь. – А ти такий гарний і святковий. І ґудзики в тебе є, і рукавички, і шарф. Але чогось тобі не вистачає.

– Чого ? – спантеличено запитав сніговик, бо в нього вже були і яскраві ґудзики, і теплі рукавички, і модний шарф. Чого ж ще могло не вистачати?

Поглянув ведмідь на сніговика з усіх боків та й каже:

– Взимку холодно, вуха мерзнуть. Голова в теплі повинна бути. Тобі не вистачає капелюха.

– Дякую! А як же твої вуха без капелюха? – запитав сніговик, одягаючи гарного капелюха.

– Та не потрібен мені капелюх. Я зараз у свій барліг залізу і засну, а тобі ще на морозі стояти, – відповів ведмідь.

– Але хто ж мене зліпив? – ледь не плачучи, запитав сніговик.

– Згадав! Згадав! – почав стрибати зайчик та привертати до себе увагу. – Я бачив добру дівчинку, яка годувала пташок. Вона й мені капусту приносила.

– Так, це точно вона! – погодилася лисичка.

– Ходімо до неї! – запропонував вовк.

Друзі пішли до святкової ялинки, де дівчинка зліпила сніговика, та вирішили почекати на неї до ранку.

Вранці дівчинка прибігла до свого сніговика з тим, чого йому не вистачало, та здивувалася, бо поряд зі сніговиком вона побачила милого зайчика, руду лисичку, вовчика-братика та бурого ведмедя. А сам сніговик був гарно одягнений.