4 глава

Наступного дня я встала раніше та вирішила спуститися до комендантки.  Вона як раз почала розраховувати новорічні іграшки, тому була в холі гуртожитка. Підійшовши до неї я спитала. 
- Бабо Нюра, що там з покаранням? - Вона повернулася до мене та посміхнулася. 
- Так як ти прийшла перша, тобі пощастило пойдешь за ялинкою. - Вона подивилася на мене а потім сказала. - Ти не нервуй тебе відвезуть, та перевезуть назад. А інші будуть прикрашати гуртожиток до свят. Чого встала а ну хутко збирайся! - Я побігла до кімнати, та почала вдягатися дуже тепло. Бо не може наша Баба Нюра бути такою доброю, тут є якийсь скритий намір, але виходу не має так як мені окрім гуртожитку немає куди йти.
Коли я спустилася з коменданткою розмовляв чоловік він був широкоплечий та з невеликою бородою. А ще рухався з твариною грацією, я підійшла до них і вони подивилися на мене. 
- Ось і Василина, Сашко відвезеш її за ялинкою. - Вона подивилася на нього з посмішкою, в потім спохватилася та сказала. - Васю не бійся це, - Вона показала на Сашка та продовжила. - Мій син. Він відвезе та привезе назад, тобі треба лише  треба вибрати гарну ялинку. 
Подивившись на неї я кивнула головою, Сашко вказав куди йти виявилося що він приїхав сюди на дуже гарній та модній автівці. Ось тільки я в них не розбиралася, була б тут Марина від радості стрибала, а мені усе одно. 
Ми сіли до машини, і він сказав. 
- Пристебнися. - Ось тільки я не знала як, і він мені допоміг. Взагалі він був досить розполагаючим до себе, спокійний та багато посміхався. 
- Чому ваша мама працює в нас комендантом? - Вирішила запитати я коли ми виїхали за місто. Він мельком подивився на мене, посміхнувся та відповів. 
- Це після смерті батька, вона не хотіла залишатися в домі сама. Тому я їй запропонував щоб вона приглядала за такими дівчатами як ти. - Тепер стало зрозуміло, що їй просто стало важко залишатися самій. Мені стало її шкода. - В ти чому вирішила поступити на археолога? 
- Мені це завжди подобалося, тому як випустилася з дитбудинку відразу ж поступила. - Він подивився на мене дуже уважно, в потім вибачився. 
- Вибач, що запитав! - Я подивилася на нього, він був не винен що в мене не було батьків. Тому я посміхнулася та сказала. 
- Тобі не має про що вибачатися, це лише життя! - Весь інший час ми їхали у тиші, і лише коли звернули до лісу він сказав. 
- Не бійся, я тебе не викраду ми вже майже приїхали. - Через десять хвилин я побачила дуже гарний вид, там було немов маленьке містечко. Коли ми заїхали в нього я побачила багаті та гарні будинки, а на вулиці в сніжки гралися діти. Сашко взяв мене за руку та повів у праву сторону  ми йшли досить далеко. Виявилося що містечко досить велике, а не як здавалося на перший погляд. 
Десь через пів години ми дійшли до невеликого ялинкового лісу, і Сашко вказав на ялинки сказав. 
- Мама сказала щоб ти вибрала саму гарну, в я поки сходжу за прицепом. - Сказав це він пішов, я подивилася на ялинки. Що ж треба вибрати.  Я пішла в середину цього лісу, тільки далеко не заходила тут були усі гарні ялинки. Але я все-таки вибрала одну, як почула. 
- Вітаю, а що ви тут робите? - Я швидко повернулася та побачила, чоловіка на вигляд років на двадцять п'ять. Він був одягнений у костюмі та пальто, він був дуже високим та статним, а ще він був брюнетом з карими очима. Немов повна протилежність мене, він на мене подивився а потім, він витягнув носом повітря та посміхнувся та сказав. - Я так довго тебе чекав!