2 глава

Але на неї ніхто не ображається. Вона тримає увесь гуртожиток і лише завдяки їй він виглядає як новий. 
Дівчата притихли і теж почали ворожити по одній. Це мені вже було не цікаво, в мене не виходив з голови той візерунок з вовком. Він не нападає, лише чекає. Ось тільки чого? 
І тут хтось почав стукати у двері, а потім ми почули. 
- Соболева, а ну відчиняй! - Ось тоді злякалися усі навіть я. Ми почали швидко прибирати свічки, бо побачив вона нас прибье. Тільки ми не знали куди діти воду тому відчинили вікно та швидко вилили у низ. Як почули. 
- Ви що очманіли там? - Почав кричати якийсь чоловік. А потім ще в добавок і матюкатися почав. Напевно ми йому на голову попали. Дівчата сіли на ліжка та дістали зошити з археології. Я підійшла та забрала у Марини миску та засунула її під ліжко, а потім пішла відкривати двері. 
- Що ти від несе приховуєш? О так у вас тут збори, в що робимо?- Підійшла до столу та взяла мій зошит,  в потім подивилася на мене та сказала. - Так, так - археологія,  Кравченко. - Вона вказала на дівчину біля вікна. Та навіть сіпнулась. - В чому в тебе Алгебра? - Та швидко подивилася на зошит та відповіла. 
- Просто переплутала зошит. - Баба Нюра як завжди була в спортивному костюмі та у кросівках. Та з хвостиком на голові, в мене до неї було лише одне питання. Як в її віці в неї таке гарне волосся та ще й натурального русого кольору. І хватка в неї була стальна, вона посміхнулася та посміялася. 
- Невже ви всі думаєте, що мене можна обманути? Я що по вашому така дурна, щоб не побачити сліди віска на підлозі? - Ми всі подивилися на підлогу і там дійсно були маленькі крапельки. Вона що орел? Навіть я їх не відразу побачила. Вона обвела нас усіх поглядом та сказала. - Чого мовчите? Гаразд, так чия це кімната? - Вона подивилася на мене, а потім на Марину та посміхнулася своєю фірміною посмішкою. - Так завтра будете відробляти, усі! А зараз швидко всі по своїм кімнатам!