1 глава

Це був різдвяний вечір, коли я така завжди знаюча студентка археології вирішила по ворожити собі на майбутнє. Ви не подумайте я була не одна, нас таких було цілих п'ять дівчат з різних кімнат та курсів. Ми сіли у коло навколо великої миски з водою. 
Повернувшись до своєї суки я дістала п'ять свічок та роздала усім, хто був. А потім спитала у  Марини своїй сусідці по кімнаті. 
- Хочеш бути першою? - Вона подивилася на мене та посміхнулася. 
- Гаразд, давай на ворожимо мені гарне майбутнє. - Я посміхнулася вона завжди знала що я в це не вірю, але всеодно попросила мене також прийняти участь. 
Марина була брюнеткою з волоссям по плече ми жили в одній кімнаті та навчалися в одній групі вже три роки. В ней був маленький ніс, та вузенькі сірі очі, вона була дуже гарною. Але їй як і мені не пощастило так як у нас немає рідних і відразу після дит будинку ми поступили до коледжу, не скажу що мені не подобається професія. Я сама її обрала, мені завжди було це цікаво. 
Я відчула що мене потрясли за плече, повернувши голову я побачила Марину яка посміхнулася та сказала. 
- Вася, невже ти за мріялась? Колись невже хтось є на прикладі? - Я повернулася до неї, та сказала. 
- Ні, просто не люблю, оце все! - Сказавши показала руками на свічки та миску з водою. А ще я не любила коли мене називали Васею, все ж таки я Василина. Ось тільки нікому до цього немає діла. Хтось я була і не страшна, а навіть гарна з білим довгим волоссям, острим носом, пухкими губами та світлими синіми  очима. Всім всеодно подобалося називати мене Васею. 
Маринка посміхнулася та сказала. 
- Васюню не бухти, тобі ж теж повинно бути цікаво! - Знала би вона, що мені всеодно лишень би не сидіти самій. Я повернулася,  до тазу та сказала. 
- Починай бо підходящий час пройде! - Вона спохватилася та почала запалювати свічку, в неї так тримтіли руки, а я не розуміла чому. Це ж всього - дитячі забавки! 
Коли нарешті вона запалила свічку, та перевернула свічку так щоб віск крапав у воду. Ми всі приблизились та почали дивитися на візерунок який виходить. Не встигла я і спитати, як дівчина яка сиділа на впроти неї спитала.
- І що це означає? - Маринка подивилася на неї та сказала.
- Яно, я ще і сама не зрозуміла. - І ми всі знову подивилися на воду, в якій капав віск. Так як Маринка свічку не прибрала, нашій уяві було де розгулятися. Але я вирішила промовчати, і знов хтось з дівчат не витримав та спитав.
- Невже це - ...вовк? - Не витримала інша дівчина яка сиділа поруч з Мариною, я знову подивилася на віск. Та побачила не тільки вовка, а ще й якусь   гірку на якій він стояв. Марина почала сміятися, та віджартовуватися. 
- Та то напевно просто якийсь песик, так що я не хвилююсь. - вона штовхнула мене в плече та сказала. - Давай тепер ти. - Я взяла свічку та підпалила її, ми всі почали знову дивитися у воду. І мені здалося, що віск крапав у формі якогось лісу чи дороги поміж деревами. А посередині ви не повірите, також був силует вовка і мені здається чи він нібито очікує чогось. І тут хтось з дівчат почав сміятися та сказали. 
- Марино невже у вас з Васею, схожі долі і вас з'їсть вовк. - Всі наступні подхватили це та почали ще голосніше сміятися. І Марина не витримала та шикнула на них. 
- А ну тихо бо баба Нюра зараз прийде. - І вони відразу заспокоїлися. Баба Нюра була в нас місцевою знаменитістю, вона слідкувала за усіма і ніхто не міг її задобрити. В саме цікаве що вона завжди була спокійною та навіть милою, але це доки не розізлиться. Ось тоді треба тікати всім в неї немов чорт вселявся, вона могла по сходам бігати немов молода. А їй на хвилинку за шістдесят років. Її бояться усі особливо перші курси.