Зимові вірші

***

Сніжний двір гуляє вновь,
плаче та грає;
Сніжний двір гуляє вновь,
Засмутилось... Ой, бідняга!

Я виходив вже гуляти:
Дивився я на сніжний двір,
І не тільки я дивився,
А і ще й ненавидів!

Ось кажу я той природі:
„Вітаю, любая природо!
Чому мене лишила
На цьому місці в світі?!

Невже ти не бачиш,
Що дохнуть люди мирні?!
Невже не скучаєш,
За звірями бідними?!“

Та природа мнє у відповідь:
„Пробач мене, чоловіче.
Я вже зовсім забула,
Що я звірів створила...“

„А чого тоді ти сразу,
Сніжний двір засипала? —
питаю я її.
„Та так собі: для красоти.

Ти подивися — я красива, —
говорить ко мнє природа. —
Я можу тут усе засипать,
Щоб тут все було красиво!“

І замовкла вся природа.
Вся застигла та замовкла.
Ось пішов я сам додому,
І з природою не розмовляв.

Сніжний двір гуляє вновь,
Ходе та красується.
Сніжний двір гуляє вновь:
Ось і закінчився вірш.

Подобається

#899 в Різне
#179 в Поезія
#1075 в Сучасна проза

Відредаговано: 10.01.2024