Розділ 14. Побути сажотрусом або свинячі перегони

Далі наші дівчата вирішили полетіти до Австрії. Там жила бабусина подруга Хелена, могутня чарівниця, яка славилася даром телепортації (перенесенням предметів та людей з місця на місце). 

Проте її найбільшою пристрастю була кулінарія. Ось вже де можна було поласувати смачними м’ясними стравами, пахощі яких долинали ще з вулиці. 

На цей раз Хелена накрила дійсно чарівний стіл. Десятки різноманітних гарячих та холодних закусок, салатів. Очі розбігалися від такої краси. Все хотілося спробувати. 

Однак, окрасою столу стала велика таця із запеченим маленьким поросятком, у роті якого красувалося червоне яблуко. Страву прикрашали свіжі овочі та зелень. Хелена пояснила, що в Австрії на Новий рік потрібно обов’язково їсти свинину (на щастя), хрін (на здоров’я) і зелений горошок (щоб гроші водилися). А ще похвалилася, що головну страву пекла сама у своїй старовинній пічці.

Зголоднілі з дороги гості з радістю сіли за стіл та почали смакувати стравами. Та Натусі не давало спокою маленьке поросятко. Йому б ще жити й жити, а воно вже стало головною стравою. 

І тут в очах дівчинки заграли хитрі вогники. Вона пильно подивилася на запечену свинку, прошепотіла щось собі під ніс – і вуаля! Поросятко порожевіло, потім хрюкнуло і стало на ніжки. Гості від подиву підхопилися з місця. А тваринка, не довго думаючи, і собі дала драпака.

Бабуся одразу зметикувала, хто за всім цим стоїть. Вона з осудом поглянула на онучку. Натуся все зрозуміла без слів. Начудодіяла – потрібно виправляти! 

Тож, не довго думаючи, теж вибігла з вітальні та помчала за поросятком, яке ожило і на диво виявилося доволі спритним. Спочатку воно побігло на кухню, поперевертало усі глечики, каструлі та казани зі стравами, а потім залізло у Хеленину пічку. Натуся за ним! Через хвилину, спочатку тваринка, а потім і дівчинка, чорні від сажі, вилізли звідти та побігли надвір – адже вхідні двері виявилися відчинені чи відчиненими.

«Ох і дістану на горіхи від бабусі!» – тільки й думала дівчинка. Головне, щоб Хелена не дізналася, хто за всіма цими пригодами стоїть!

Тим часом свинка вже бігла вуличками міста і весело хрокала. Їй, на відміну, від маленької чарівниці, ці перегони дуже подобалися. У цей час, люди, що йшли до головної площі міста, побачили Натусю, з ніг до голови вимащену в сажі.

– Сажотрус, – крикнув хтось із перехожих. Усі обернулися на голос, побачили постать чорного кольору й почали за нею бігти. 

Якби ж тоді Натуся знала, що в австрійців є такий новорічний звичай, що коли на вулиці з’являється сажотрус, люди біжать за ним, намагаючись доторкнутися й забруднитися сажею, бо це приносить удачу і достаток, може, вона б так не злякалася. А тут натовп, що простягає до неї руки. Хіба не схоже на якийсь фільм жахів?

Натуся скрикнула, присіла і закрила вуха руками. Вона вже забула і за поросятко, і за свою не дуже вдалу магію…

Раптом шум стих. Дівчинка відкрила очі й побачила, що знаходиться у вітальні Хелени. Сама чарівниця не виглядала розлюченою, а навпаки, сміялася, тримаючи в руках забруднене сажею поросятко-втікача. А от бабуся явно була невдоволеною, і з докором дивилася на свою онучку.

– Ну що, дитино, нагуляла апетит? – запитує чарівниця, все ще посміхаючись. – Не знала, Ельвіро, що твоя онучка – така захисниця тварин! 

– Та я теж не знала… – зітхає та.

– Ну добре, досить на сьогодні перегонів. Натусю, йди покупайся і переодягнися. А потім спускайся до нас, а то вечеря холоне.

– Вибачте за все… – винувато мовила дівчинка.

– Не проси вибачення, – весело мовила Хелена. – Який же Новий рік в Австрії та й без свині і Сажотруса!