Розділ 10. Пухнастий модельєр

Бабусина ісландська подруга Бірна вже чекала на гостей. І не просто чекала, а й тримала біля порогу завчасно приготовані подарунки.

– Проходьте, скоріше проходьте, дівчатка, і прийміть від мене ось це! Бажано, одразу ж приміряти!

У яскравих пакунках виявилися в’язані теплі светри, дуже красиві та м’якенькі.

– Ну що, до вподоби? – запитала чарівниця, якось занадто схвильовано.

– Так, вони чудові, Бірно! – запевнила її бабуся.

– От і добре, тоді ми у безпеці! – мовила вона якось дивно.

– У безпеці від кого? – перепитала Натуся.

– Як від кого? – здивувалася господиня. – Від Йолакеттурина звісно ж!

– Йолаке… Що? – чарівниці й гадки не мали, про кого йшлося.

– Йолакеттурин, або Йольський Кіт – це гігантський чорний кіт, який блукає сільською місцевістю під час свят і з’їдає всіх, хто не має нового одягу, зазвичай подарованого.

– Кіт? Ви боїтеся кота? – посміхнулася Натуся.

– Не просто кота! Він же величезний, як монстр!

– Все одно, це кіт, кому він може шкоди нанести? – засумнівалася бабуся.

Бірна хотіла було відповісти, але надворі почувся якийсь дивний шум.

– Почалося… – прошепотіла вона. – Так, всі гарно одягнені, в обновках, сидимо як мишки.

– Як мишки не можна, – пожартувала Натуся. – А то нас кіт Ваш з’їсть. Коти люблять мишей!

Та раптом на вулиці промайнула якась занадто велика тінь і чарівниці підбігли до вікна, щоб подивитися, хто ж там ходить. Їм одразу ж перехотілося й далі кепкувати з Бірни.

Вулицею йшов величезний чорний кіт, м’яко ступаючи по снігу. Час від часу він заглядав у оселі й переконувався, що усі її мешканці гарно одягнені. Коли Йолакеттурин підійшов і до їхнього вікна, чарівниці швиденько побігли до столу, завчасно поправивши на собі обновки. Через декілька хвилин тінь за вікном зникла.

– Фух, здається цього року ми у безпеці, – констатувала Бірна. – Ну і хто тепер сміється?

– Ми з онучкою перепрошуємо за нашу поведінку, – мовила бабуся. – Не думали, що кіт може бути таким моторошним!

– І куди ж він направляється далі? – поцікавилася Натуся, якій теж раптом перехотілося веселитися.

– До своєї печери, – відповіла господиня. – Цей демонічний муркотун живе там із ще однією неприємною особою – людожеркою Грілою!

– І чим же вона займається? – запитала Ельвіра.

– Викрадає неслухняних дітей і робить з них смачне рагу, – прошепотіла Бірна. У гостей від цих слів по спині побігли сироти.

– Ці двоє – справжня напасть на Різдво, – продовжувала чарівниця. – Спочатку, правда, ніхто в них не вірив. Вважалося, що легенду про Йолакеттурина вигадали фермери, щоб налякати своїх робітників. Ті мусили встигнути закінчити свою роботу до Різдва, а за це їм дарувався новий одяг. Але, пізніше виявилося, що кіт дійсно існує і, як ви самі переконалися, прямо зараз бродить вулицями в пошуках своїх жертв.

– Тобто, краще у різдвяну ніч надвір не виходити? – запитала бабуся.

– Береженого Бог береже, – посміхнулася Бірна. – А зараз гайда до столу святкувати. Йолакеттурин нам цього року вже не загрожує, як і Гріла!

А ви, мої любі читачі, вже встигли купити своїм рідним обновки? А можливо, новий одяг подарували вам? У будь-якому разі, краще перестрахуватися від муркотуна!