Розділ 8. Живі африканські ласощі

Після фізично виснажливого Різдва у Венесуелі, чарівниці захотіли чогось спокійнішого. А тому наступною їхньою зупинкою стала Південно-Африканська Республіка, або просто ПАР. Там, неподалік від столиці країни – Кейптауна – у невеличкому селищі жив Джелані, справді могутній чарівник, адже навіть його ім’я означало “могутній”.

Будиночок Джелані був справжнім музеєм африканської культури. Чого там тільки не було – і дерев’яні статуї воїнів та мисливців, і різноманітні маски, як веселі, так і моторошні, а ще безліч цікавих музичних інструментів.

Натусі одразу припав до вподоби великий барабан. Тож не втрачаючи часу, вона сіла біля нього і почала відбивати такт музиці, що лунала з невеличкої колонки у вітальні.

– Дитино, в мене зараз голова розболиться, – поскаржилася бабуся.

– Та нехай пограє трішки, – мовив Джелані. – Де ще їй дадуть ось так пошуміти?! Тут до сусідів далеко, не те що у вас в багатоповерхівці!

– Маєш рацію, – погодилася Ельвіра. – То що ж ми тим часом робитимемо?

– Не будемо заважати творчому пориву твоєї онучки! Ходімо краще трішки прогуляємося!

– Гаразд, покажеш, що тут і до чого, з місцевою флорою та фауною познайомиш!

– Звісно, але нанеси спочатку ось це на обличчя та руки! – сказав чарівник, подавши подрузі напівпрозорий флакончик.

– Якийсь твій новий магічний винахід?

– Та ні, звичайний сонцезахисний крем, – посміхнувся чоловік. – Наше сонце не таке лагідне, як у вас взимку!

Поки дорослі гуляли, Натуся награлася на барабані, встала з підлоги й почала оглядати оселю. Час наближався до обіду, тож нюх дівчинки загострився. Вона раптом явно відчула якийсь дивний аромат, що долинав з кухні. Натуся пішла на запах і побачила на столі, плиті та підвіконні стояло безліч наготованих страв. Правда, що саме приготував Джелані, дівчинка побачити не могла, адже всі вони були закриті у каструльках та пательнях. Але пахло дуже смачно. Натуся захотіла підглянути, чим же частуватиме їх бабусин друг, та раптом почула за спиною:

– Що, вже не терпиться скуштувати різдвяних страв?

Звісно ж це був усміхнений Джелані, який, на диво, не поспішав сварити дівчинку за цікавість:

– Йди мий руки, а я накрию на стіл! Тебе, Ельвіро, це теж стосується! 

– Може тобі допомога наша потрібна? – перепитала бабуся. 

– Сам впораюся! – запевнив чарівник. – Ви ж мої гості, тож дозвольте мені трішки про вас попіклуватися.

Дівчата послухалися і пішли мити руки, а чоловік тим часом виніс у їдальню усі наготовані страви і почав сервірувати стіл. Посуд обрав святковий, різнобарвний, виготовлений власноруч. Джевані любив ручну працю, а тому все в його оселі було результатом його старань та неймовірного таланту. 

Коли чарівниці вийшли з ванної кімнати, стіл вже був прибраним до свята. Кількість страв на ньому просто вражала! І все таке незвичне! Однак, гості ще не знали, що найбільше вразить їх не це різноманіття, а головний інгредієнт, що входив у кожне з цих “кулінарних див”. Доки на столі не з’явилася величезна миска з… ЖИВОЮ ГУСІННЮ!

– Пригощайтеся! – сказав Джелані, посміхаючись, та сам першим сів за стіл. 

Поки шоковані цією “коронною стравою” гості всідалися на свої місця, гусінь почала розповзатися по пустих тарілках, що ще більше вразило бабусю та її онучку.

– Це справжня смакота! – запевнив господар та демонстративно взяв до рота одну, жирну та зелену, яка все ще крутилася та намагалася врятуватися від своєї участі. Натусю ледь не знудило від такого “перформансу”, а бабуся тихо мовила:

– Ми краще інші страви спробуємо, ось ту, де щось тушковане!

Вона наклала у свою тарілку кілька ложок невідомої страви, схожої на рагу, а потім і спробувала.

– Такий смак незвичний, – мовила вона. – Чимось на курятину схоже.

– Майже вгадала, – загадково посміхнувся Джелані.

– А мені ось ці смажені шматочки сподобалися, – сказала Натуся, показуючи на іншу тарілку. – Так хрумтять!

– Це мопане, радий, що тобі сподобалося!

– А що таке мопане? Якась риба? Чи молюск?

– Та ні, це гусениці метеликів – справжній делікатес! Коштують набагато дорожче звичайного м’яса. Для нас, африканців, це ідеальні різдвяні ласощі! 

Натусі одразу стало зле, а бабуся навіть побоялася запитувати, що ж куштувала щойно вона.

– Взагалі-то гусінь досить поживна, – продовжував Джелані. – Ці личинки містять більше білка, ніж риба або яловичина, але, як я розумію, перевірити цей факт наважуються не всі. 

– Я розумію, що в кожній країні свої смакові традиції, – мовила Ельвіра, намагаючись не думати про щойно з’їдене “рагу”. – Але у нас в Україні комах їсти не прийнято.