Розділ 6. Японська курочка

Після “королівського правління” у Франції, чарівниці вирішили полетіти до Японії. Там жила бабусина подруга Амайя, приємна і вихована в найкращих традиціях жіночка. Та й ім’я її було дуже красиве й означало “нічний дощ”.

– Дуже добре, що ви з Натусею завітали до мене, – мовила вона з порогу, кланяючись та усміхаючись. – Заходьте, заходьте!

Її невеличка квартирка була дуже симпатичною і затишною, але Натуся з прикрістю помітила, що стіл накритим не був.

– Може Вам щось приготувати допомогти? – запитала вона ввічливо. – Можемо суші накрутити, я їх люблю. Або ж місо суп зваримо. Теж хороша страва, хоч і не роли, але з правильними спеціями – смакота! Або ж темпуру…

– Дитино, ти що голодна? – перебила її Ельвіра. 

– Все розумію, молодий організм, їсти хочеться завжди, – відповіла з посмішкою Амайя. – Але якщо ти про святкові страви до Різдва, то я його не святкую. Як і більшість японців.

– Ой, а я не знала, – зізналася дівчинка. – А що ж Ви в цей день робите?

– Є у нас тут одна традиція, дивна чи ні – вирішувати вам!

– І яка ж? – зацікавлено запитала бабуся.

– Ми на Різдво ходимо до KFC, це такий ресторан швидкого обслуговування.

– Ага, як же, як же, знаю такий! – схвально захитала головою Натуся. – Його у Сполучених Штатах заснував полковник Сандерс, такий усміхнений дідусь з їхнього логотипа.

– Він самий! – зраділа Амайя. – Саме він придумав оригінальний рецепт обсмажених шматочків курки в паніруванні, що складається з одинадцяти трав та спецій.

– У мене вже слина тече від однієї лише згадки, – зізналася дівчинка.

– Але ж ця їжа зовсім некорисна, – засумнівалася Ельвіра. – Олії там стільки смаженої! І не зрозуміло, як часто вони її міняють! Про картоплю фрі й говорити не буду – тут і так все зрозуміло. А за газовані напої я взагалі промовчу! 

– Я теж не фанатка швидкоїжі, – зізналася Амайя, – але один раз в рік можна. І вона підморгнула Ельвірі.

Після півгодинних вмовлянь, їй з Натусею все ж вдалося переконати бабусю поїхати до KFC і таким чином спробувати цю цікаву японську традицію. 

Однак, коли вони під’їхали до ресторану, який знаходився неподалік від дому чарівниці, виявилося, що всі столики були зайняті.

– От халепа, – бідкалася Амайя. – Що ж тепер робити?

– А, як на мене, то це прекрасно, – зраділа Ельвіра. – Не будемо їсти некорисних страв. Може, пошукаємо щось інше? Я, до речі, не проти суші чи місо супа, про який згадувала моя онучка!

– Або можемо поїхати до іншого закладу KFC. У нас в місті це не єдиний ресторан, – запропонувала подруга.

– Думаю, що цього не знадобиться, – мовила Натуся і в її очах промигнув грайливий вогник. – У мене здається виникла одна ідея…

Не встигла Ельвіра вчасно зреагувати, як за сусіднім столиком група дівчаток-підлітків підскочила зі своїх стільців та з криком вибігла надвір. У закладі було так гамірно, що ніхто, окрім чарівниць, цього й не почув та й не помітив.

То що ж зробила Натуся? Виявилося, що під столом, з-за якого щойно підскочили дівчата, ходила справжнісінька курка і збирала дзьобом крихти від булочки з кунжутом, які попадали на підлогу.

– Натусю, ти що накоїла?! – знервовано прошепотіла бабуся, але дівчинка удала, що не розуміє, в чому її звинувачують. – От заробиш у мене!

– Та не сварися на дитину, – посміхнулася Амайя. Вона легеньким порухом руки позбулася курки, перетворивши її у невеличкий іграшковий сувенір, та подарувала його Натусі. Не гаючи часу, чарівниці швидко зайняли столик, що звільнився. 

– Добре хоч, що інші відвідувачі нічого не помітили, – зазначила Ельвіра, все ще дратуючись від витівки онучки.

– Твоя правда, – посерйознішала раптом її японська подруга. – Нам потрібно бути обережнішими з магією перед публікою… Особливо у цю технологічну еру, де все люблять знімати на камери телефонів.

Натуся одразу ж відчула свою провину і ризик, на який наразила їх усіх, просто через примху поїсти смаженої курочки. Вона перепросила за свою поведінку та сама собі назначила покарання – відмовилася від чудового японського десерту: білого бісквіта, прикрашеного полуницями. Він теж був дуже популярним у Різдво. Тут вже не витримала Ельвіра і все ж дозволила онучці скуштувати цей смаколик. Адже провину та вже зрозуміла, а в Японію вони не щодня подорожують.

Решта вечора з Амайєю пройшли у приємній дружній розмові, а ввечері чарівниці попрощалися, бо на них уже чекала інша країна та інші бабусині друзі.