Розділ 3. Розбите – все ще можна склеїти?

Після трішки стресової мандрівки до Німеччини чарівниці вирушили до Фінляндії. Адже там жив Ельвірин старий друг Йоулупуккі з Лапландії. Той самий дід, який приносить дітям подарунки на Різдво. Хоч роботи в Йоулупуккі перед святом було багато, однак, частину обов’язків з підготовки до вирішальної ночі він переклав на своїх гномів-помічників. А тому в нього звільнився вечір у середині грудня і вони з Йоулумуорі, його дружиною, змогли приділити час своїй старій подрузі та її онучці.

Гості смачно повечеряли у затишній вітальні разом з господарями оселі, а опісля бабуся з Натусею вирішили поворожити – ну куди ж без цього? Ельвіра дізналася, що їх з Річардом чекає ще багато років щасливого подружнього життя разом. А Натуся – що у неї наступного року запланована незабутня зустріч, яка вплине на її подальшу долю.

Втомившись від ворожби, чарівниці вирішили розважитися і вийшли на вулицю. А там відбувалося щось неймовірне. Все було просякнуте святковою атмосферою – різдвяні декорації, щасливий гомін перехожих, і музика!

– Я чула, – хитро посміхнулася бабуся, – що у них тут є величезний крижаний замок. Ходімо поглянемо?

– Залюбки! – радісно вигукнула Натуся.

Чарівниці поспішили туди, однак, увесь їхній запал зник, щойно на горизонті перед цим справжнім рукотворним дивом, замайорів охоронець.

– Далі не можна! – зупинив він жестом чарівниць. – Замок на ремонті, – і показав на обмежувальну стрічку. – Нестабільна конструкція! Небезпечно!

Дівчинка зітхнула.

– А я так хотіла поглянути, що там усередині! – з розпачем у голосі, мовила вона.

– Добре, що я нашу ковдру-невидимку сюди прихопила, – відповіла бабуся. – Думала, згодиться, якщо ти тут замерзнеш. 

Вони відійшли недалеко, витягли із бабусиного наплічника чарівну ковдру та зникли з поля зору. Охоронець дуже здивувався, коли почув біля себе хрускіт, але не побачив нікого. А коли на снігу почали з’являтися, а потім зникати сліди (краєчок ковдри тягнув за собою сніжну масу, що їх приховувала) – це було вже занадто. Чоловік протер очі, потім зблід, і зрештою побіг шукати напарника, щоб показати тому це диво природи.

Наші ж дівчата, пройшовши повз охорону та обмежувальну стрічку, опинилися у льодовому замку. Все тут було чарівно. Напівпрозорі стіни, магічна атмосфера рукотворної краси. Натуся так задивилася на льодову стелю, що незчулася, як підковзнулася і впала, при цьому зачепивши одну з опорних стін. Замок захитався і почав руйнуватися. Ох, попереджав же охоронець, що тут конструкція нестабільна…

Бабуся схопила онучку за руку і вони чимдуж помчали звідти. Вискочивши якраз перед тим, як це крижане диво завалилося, вони нарешті зупинилися і відхекалися.

– Що ж я наробила! – крізь сльози мовила Натуся. – Як тепер бути?

– Не хвилюйся, – заспокоїла її бабуся. – Ми ж з тобою, не абихто, а чарівниці.

З цими словами вона дістала зі своєї сумки мішечок з блакитним порошком, набрала його у жменю і жбурнула на те місце, де колись був замок, а зараз там «красувалася» безформна купа льоду. Й о диво! Конструкція, як у зворотному фільмуванні, почала виростати сама по собі.

– Що за порошок такий дивний? – здивовано пробелькотіла Натуся. – Я у тебе його раніше не бачила.

– Це мені сьогодні перед нашою прогулянкою Йоулупуккі дав. Сказав, що може знадобитися. Я йому свого часу багато чого про твої пригоди розповідала…

– Відчуваю, що нічого хорошого, – скривилася дівчинка. – Інакше твій друг більше б мені довіряв.

– Ну чого бурчиш? – винувато посміхнулася чарівниця. – Добре ж те, що добре закінчується. І виявилося, що розбите склеїти все ж можна! – показала вона рукою на повністю цілий та непошкоджений замок.

– І не кажи, – зраділа Натуся, і забувши про образу, обійняла свою бабусю. Все ж, як не крути, вона завжди витягувала її з будь-якої халепи.

Тож не дивно, що коли два поліціянти прибігли до замку, вони не побачили нічого дивного. Усі сліди свого перебування чарівниці вже встигли стерти. А самі дівчата повернулися до Йоулупуккі та розповіли про щойно пережиту пригоду, не забувши подякувати за синій порошок.

– Іноді він може допомогти склеїти розбиті речі, – мовив той, – а ось, наприклад, з людьми все складніше. Так що краще тричі подумати перш ніж когось образити. Бо жоден магічний порошок не допоможе склеїти розбите серце!