Розділ 2. Крампус Нахт

Як і обіцяла бабуся, їхньою першою зупинкою став німецький Дрезден. Там на них чекав могутній чаклун Клаус, який у житті видавався звичайним собі дідусем без особливих визначальних рис.  Сивочолий, з доброю посмішкою та грайливими очима він пригостив чарівниць вечерею, за якою зав’язалася цікава розмова.

– То що це таке “Крампус Нахт”, Герр Клаус? – запитала Натуся, якій й досі не давала спокою та нещодавня розмова з бабусею.

– А тобі Ельвіра не пояснила? – чоловік якось особливо поглянув на свою подругу, а та лише загадково посміхнулася.

– Та не дуже, – зізналася дівчинка. – Лише те, що це типу як День Святого Миколая?

– Не зовсім так, – зауважив чаклун. – Крампус Нахт відзначається у ніч перед святкуванням Дня Святого Миколая, 5 грудня. 

– Якщо мене не підводить моя німецька, “нахт” означає “ніч”?

– Усе вірно, Наталіє, – підтвердив Клаус.

– Тоді ж, що таке “крампус”?

– Вірніше запитати: “Хто такий Крампус”, – додала бабуся.

– То це якась людина? – Натусі ставало дедалі цікавіше.

– Не зовсім так, – заперечив чоловік. – Можна сказати, що це друг Святого Миколая. Допомагає йому з подарунками.

– Як цікаво! А коли ми його зможемо побачити? – поцікавилася дівчинка. – Я хочу уточнити з приводу деяких моїх цьогорічних подарунків!

– О, ти обов’язково його сьогодні вночі зустрінеш, – завірив Клаус, все ще загадково посміхаючись. – Це я тобі обіцяю!

Після вечері чарівники пішли святкувати Крампус Нахт на вулицю. Там було стільки людей! Всі гомоніли, веселилися. А ось Натусину увагу привернули деякі особи, одягнені у дивні, схожі на Гелловінські, костюми.

Вони зображали якусь дивну істоту, волохату з великими рогами, подекуди роздвоєними копитами козла, червоними очима й іклами. Хоча виглядали ці костюми моторошно, нікого з присутніх на святі, як не дивно, вони не лякали. Ба більше, деякі діти тримали цих переодягнених диваків за руки та щось їм весело розповідали.

– Герр Клаус, – звернулася дівчинка до чаклуна, показуючи на костюмованих осіб, – тільки не кажіть, що вони зображують Крампуса!

– Так і є, Наталіє! – весело підтвердив той.

– Щось вони не дуже привабливо виглядають, – скептично мовила вона. – Тобто, Ви хочете сказати, що ця істота, Крампус, реально друг Святого Миколая??

– Саме так. У нас в Німеччині, Святий Миколай дарує дітям подарунки, але якщо вони погано поводяться, приходить Крампус, щоб забрати подароване і натомість покласти під ялинку вугілля.

– А чому деякі з цих переодягнених чоловіків носять мішки, з яких стирчать тонкі гілки?

– То різки, якими Крампус б’є неслухняних дітей!

Натуся на секунду зблідла, а потім, ніби нічого не трапилося, сказала:

– Добре, що я цього року була слухняною, так що мені різки не загрожують!

– Я б не був такий впевнений, – почулося у дівчинки за спиною. Вона обернулася і побачила одного з Крампусів. Вигляд у нього був ще страшніший за інших, та й виглядав він природніше.

– Чому Ви так кажете? – тихо промовила Натуся ледь тремтячим голосом.

– А як же твої подорожі у час без бабусиного дозволу? А сварки з домашньою тваринкою – білочкою Фофою? А декілька виправлених у щоденнику оцінок магією? Я вже мовчу про поведінку в школі на деяких уроках…

– Звідки Ви це все знаєте? – запитала дівчинка, хоча відповідь була для неї очевидною.

Замість слів Крампус, а це був він, почав діставати зі свого мішка довгу та тоненьку різку.

– Людоньки, допоможіть! – закричала Натуся, та вуличний гамір заглушив її крик. Тоді дівчинка пустилася навтьоки.

– Куди це вона побігла? – запитав Клаус у бабусі.

– Повернеться, нікуди не дінеться, – посміхнулася та.

– Може, я її занадто налякав? – поцікавився у неї Крампус.

– Нічого, нехай знає, що за погану поведінку бувають наслідки! – мовила Ельвіра. – Може, наступного року трішки передивиться своє ставлення до магії, та й поведінку в школі не заважало б підтягнути. Так що дякую тобі, друже!

Крампус усміхнувся.

– Ну, мені вже час! – сказав він. – Вугілля неслухняним дітям під ялинку само себе не покладе!

– Щасти тобі! – попрощалися з ним чарівники.

– А тепер ходімо шукати твою онучку, Ельвіро, – запропонував Клаус.

– Я вже її бачу, – відповіла та. – Он вона, за деревом ховається. Забираймо її та ходімо пити гарячий глінтвейн, а то щось я замерзла. Та й Натусі чашка заспокійливого чаю не завадить!