Зимової Ночі

Зимової ночі, незважаючи на снігопад, вагон розвантажували швидко. Ящики обережно перекладали у велику фуру, припорошену свіжим снігом. Працювали не гаючи час на розмови, лише зрідка перериваючи мовчання випадковою лайкою. Зовсім не схожі на вантажників та не звиклі до такої роботи, озброєні чоловіки намагалися впоратися якнайскоріше, адже попереду їх чекала ще довга дорога.

Тінь з’явилася несподівано. Можливо, спустилася з даху вокзалу чи вилізла з купи сміття на узбіччі, а то й просто зіткалася з нічної пітьми, хтозна. Ніким не помічена, вона прослизнула до кузова, зачаївшись за штабелями ящиків. Заповнена десь на чверть, вантажівка рушила з місця і, в супроводі кавалькади легкових машин, виїхала на шосе. Повний місяць білим оком ліниво позирав на них з небес, а сніг продовжував падати, застилаючи все навкруг.

Старенька «тойота», буксуючи, важко пробивалась крізь замети на заміській дорозі. Зовні завивав вітер, жбурляючи сніг у лобове скло і, незважаючи на ввімкнені двірники, водій нічого не бачив попереду. Міцно стиснувши кермо, він продовжував тиснути на педаль, просуваючись вперед ривками, що болісно відзивалося у всій машині. Жінка поряд з ним мовчала, по її блідим щокам текли сльози, а на колінах лежала відкрита картонна коробка, прикрита зеленим рушником. Обом не було ще й тридцяти. З-під коліс летів сніг, поблискуючи в світлі фар.

Щойно виїхали на очищену трасу, обидва зітхнули з полегшенням. Проїхавши кілька кілометрів, водій спинився, не глушачи двигун. Жінка вийшла і, провалюючись в кучугурах та закриваючись від снігу, відійшла, як їй здалося, доволі далеко. Лишивши коробку, вона незграбно побігла до машини. «Тойота» поїхала, невдовзі зникнувши в засніженій далечині.

Під рушником щось завовтузилося і, відкинувши його, з коробки визирнула крихітна біла болонка з рожевим бантиком на голові. На ніс їй опустилася сніжинка й собачка розгублено тявкнула.

Падав густий лапатий сніг і кортеж продовжував свій шлях, з’їхавши з траси. Виїхавши на міст, вони змушені були спинитися, адже дорогу їм перекрили кілька позашляховиків. З них вийшли люди у цивільному, з автоматами без прикладів, такі ж найманці, як і ті, хто перевозив вантаж. Ватажки зустрілися посередині, освітлені десятком фар. Про всяк випадок, зброя в обох сторін була знята з запобіжників.

– Домовлялися не тут зустрітися, – хекаючи та потираючи змерзлі долоні, нагадав лідер перевізників, впевнившись, що це не засідка.

– Плани змінилися, – коротко відказав голова зустрічаючих. Перевізник сердито зиркнув на нього знизу вгору, – той був на добрих півтори голови вищим.

– Могли б хоч не на мосту зупиняти, – невдоволено пробурмотів він. – Місце відкрите, так охота попастися?

– Я тебе прошу, хто в такий час та погоду сунеться в цю глушину? – розсміявся здоровань зустрічаючий. – До того ж, це наказ замовника. Гадаєш, нам подобається тут по морозу стирчати? Тож, до справи: швидше закінчимо, швидше отримаємо гроші.

Обидві групи змішалися, оточивши вантажівку. З брязкотом відчинився кузов, морок в якому у світлі фар здавався ще темнішим. Один з найманців заскочив всередину, збираючись подавати ящики:

– А скажіть-но мені, що ми взагалі веземо? – спитав він, навпомацки просуваючись вперед. – Стільки мороки, тож має бути щось цінне.

– Менше знаєш, міцніше спиш, – відказав ватажок перевізників. – І живеш теж довше. Якби це мало значення, замовник нас попередив би.

– Але ж цікаво, – заперечив найманець з кузову. – А ви теж не знаєте?

– Якби знали, то сказали б, – буркнув головний зустрічаючий. – Годі копошитися! Замість того, щоб язиком чесати, розвантажуй швидше.

– Та зараз, тут нічого не видно, – чоловік дістав ліхтарик, освітивши штабелі ящиків. – А ти ще що за…

Договорити він не встиг, адже тінь кинулася на нього, обірвавши на півслові.

Зовні побачили, як мигнув і згаснув ліхтарик, а потім почули гулкий звук падіння. Найманці насторожилися і ватажок зустрічаючих жестом звелів підлеглому перевірити. Той наблизився до кузова, цілячись в непроглядну темряву у ньому:

– Ти що п’яний? – спитав він, аби відігнати страх. – Чи здуру заліз перевірити вантаж?

Замість відповіді щось викотилося зсередини, впавши йому під ноги. Найманець зиркнув і мимоволі відсахнувся: це була відрубана людська голова. Наступної миті чорна постать стрибнула на нього, ввігнавши величезний ніж в шию. Бризнула кров, забарвивши сніг червоним. Перехопивши його зброю, тінь вистрілила чергою, змусивши злочинців сховатися за машинами. Ті відкрили вогонь у відповідь і тріскотня автоматів розколола на друзки спокій зимової ночі.

Відкинувши пошматоване кулями тіло, яким вона закрилася, мов щитом, тінь перекотилася під вантажівкою і опинилася в пастці, притиснута до мостової огорожі. Не маючи часу на роздуми, вона зважилася на відчайдушний крок, стрибнувши на кригу. Підоспілі найманці встигли побачити чорну постать ледь видиму крізь снігову завісу, яка раптом провалилася, зникнувши під льодом. Розгублені чоловіки перезирнулися: