Світло, яке з’явилося раніше за дозвіл

Міланія прокинулася ще до того, як у таверні стало по-справжньому гучно. Ранок увійшов у кімнату вузькою смугою світла, що лягла на дерев’яну підлогу й зупинилася біля стіни. Запах кави вже піднімався знизу, змішуючись із теплом печі та знайомим кухонним шумом, який поступово набирав сили.

Вона швидко зібралася й спустилася сходами, рухаючись тихо, хоча таверна вже жила своїм ранковим ритмом. На кухні горів вогонь, і його тріск уплітався в розмови та кроки. Кайр стояв біля стійки, переглядаючи записи, а рудоволоса дівчина розкладала посуд зосереджено й розмірено.

Міланія одразу взялася до роботи й не витрачала часу на пояснення. Вона різала, мила, перекладала, підлаштовуючись під простір так, ніби працювала тут давно. Кухня приймала її рухи легко, і ця взаємність здавалася правильною, наче простір сам підказував темп.

Ближче до полудня вона вийшла в зал, несучи кошик із чистими рушниками. Простір виглядав так само, як учора, рівним і стриманим, без ознак поспіху чи змін. Темні стіни тримали тінь, балки під стелею залишалися важкими, а столи стояли на своїх місцях, мовчазні й терплячі.

Міланія зупинилася посеред зали й озирнулася уважніше, дозволяючи погляду затриматися. Її здивувала відсутність будь-якого передчуття свята, хоча дні вже наближалися до Різдва й Нового року. Час рухався далі, але простір цього не визнавав і не відгукувався жодним знаком.

Вона поставила кошик на стіл і повернулася на кухню, не затримуючись у залі довше, ніж потрібно. У коморі знайшлися мотузки, кілька клаптів тканини, коробка з сухими гілками й мішечок із засушеними апельсиновими шкірками. Міланія винесла все це в зал і почала працювати, не пояснюючи своїх дій і не оглядаючись.

Гілки вона розвісила над стійкою, закріпивши їх так, щоб вони не заважали руху. Тканину перекинула через балки, створюючи легкі лінії, які ловили світло з вікон і м’яко його ламали. Апельсинові шкірки розклала в невеликі миски й розставила на полицях, дозволяючи запаху поширюватися поступово.

Зміна відчулася майже одразу, і простір відповів швидше, ніж очікувалося. Кілька істот за столами підвели голови, хтось завмер із кухлем у руці, а хтось обернувся й довше, ніж вимагала ввічливість, дивився в її бік. Рудоволоса дівчина зупинилася біля стійки, наче втратила нитку дій.

Міланія помітила це, але не зупинилася й не прискорилася. Вона дістала з комори тонкі свічки й розставила їх уздовж підвіконь, уважно перевіряючи, щоб віск не торкався дерева. Світло стало м’якшим і теплішим, розсіюючись по залі й змінюючи її настрій.

Кайр вийшов зі стійки й зупинився трохи осторонь, залишаючи простір між собою й нею. Він дивився мовчки, не втручаючись і не допомагаючи, але його погляд залишався уважним і зібраним.

– Тут так не роблять, – тихо сказала рудоволоса дівчина, підійшовши ближче.

Міланія обернулася до неї й затримала погляд рівно настільки, щоб слова не зависли в повітрі.

– А дарма, – відповіла вона спокійно й повернулася до свічок, не додаючи пояснень.

У залі стало тихіше, і ця тиша мала інший характер. Хтось відсунув стілець, хтось знову взявся за їжу, опустивши погляд, а напруга залишалася відчутною, хоч і розсіяною. Міланія працювала далі зосереджено й уважно, ніби нічого довкола не змінилося.

Вона прикрасила двері гілками, залишивши достатньо простору для проходу. На стінах з’явилися світлі акценти, які змінювали залу, роблячи її живішою й теплішою. Запах спецій і цитрусу поступово осідав у дереві, затримуючись у повітрі.

Кілька істот обмінялися поглядами, хтось тихо щось сказав сусідові, а хтось завмер, ніби чекав продовження. Міланія цього не помічала або свідомо не надавала значення, бо для неї це залишалося простою справою — створити відчуття, у якому хочеться залишитися.

Коли вона відступила на крок і оглянула зал, побачене їй сподобалося. Простір змінився, але не втратив себе, і в ньому стало світліше та тепліше, ніж раніше.

Кайр підійшов ближче й зупинився поруч.

– Ти впевнена? – запитав він тихо, не підвищуючи голосу.

Міланія кивнула, не вагаючись.

– Свято все одно прийде, – сказала вона. – Краще зустріти його тут.

Він затримав на ній погляд довше, ніж зазвичай, а потім мовчки повернувся за стійку. Зала жила далі, але тепер у ній оселилося світло, яке ніхто не наважувався прибрати.