Глава 2.1

ГЛАВА 2

Вечірка буда вже в розпалі, коли ми з Янкою зайшли в сяючий, прикрашений гілочками сосни та стрічками зал. З одного боку, я не дуже хотіла якихось розваг через ситуацію в країні, та й останні чотири роки наша фірма не влаштовувала ніяких свят. Але шеф, певно, правий, то карантин, то війна, і всі дійсно дуже й дуже втомились. І колективу дійсно потрібна розрядка. А ще пересварились як ті собаки в зграї. Он навіть зараз, після відпочинку на засніженому курорті та катання на лижах, вся наша не дуже весела компанія розбилась на невеличкі купки – і зиркають, зиркають всі одне на одного. Мені більше всього дісталось від бухгалтерів. Гадюка у червоному велюровому вбранні та з пишними локонами така смішна, ніби новорічну ялинку прикрасили. Розфарбована, з нитками перлів на товстій шиї, з золотавою маскою в руках та прикрасами з мішури на голові… дивиться так, ніби я в неї щонайменше посаду відібрала. Або чоловіка вкрала. Новенька Надія, наряджена в срібне довге плаття зі шлейфом, споглядає своїми крижаними очима так, ніби я їй корону збила, ту саму, яку вона постійно перевіряє – чи не впала з файної такої голівоньки. От курва, певно, сьогодні так розрядилась, щоб Богуцького зваблювати. Я ледве не скривилась від тої думки – не дуже добре, що я так реагую, не люблю, коли починаю зриватись на людях. Навіть гидких людях. А Надія, мені здається, найгидкіша, незважаючи на її красиве личко та ляльковий образ.

- Здається, на твого Олексу тут плани, - сказала подружка спокійно, ніби не сумнівалась, що нічого в цих тіточок не вийде. І так глянула на Надійку, що та писок свій зморщила та відвернулась, щось почала говорили своїй Гадюці. Пліткарки кляті. Ну чому не пощастило нам з нормальним колективом?

Ми з Янкою, здається, єдині, хто одягнув просто красиві вечірні сукні а не карнавальні плаття та бутафорські корони. Правда, подруга тримала в руці маску з пір’я, плануючи начепити її пізніше.

- Та мені все одно, - відмахнулась я, відчуваючи, як нога стрільнула болем. Чорт, це ж я і танцювати не зможу…

У кімнату зайшов у супроводженні дизайнерів та свого заступника наш Павло – сяючий, гарний, с чорним кучерявим волоссям, він був схожий на цигана, і такий само шумний та веселий. Раніше він завжди був душею компанії на всіх корпоративних вечірках. І видно, що він сумував за старим життям, і йому хотілось хоч на декілька днів подарувати всім нам трохи відпочинку та створити новорічну казку. Олекса підморгнув мені, а я з усмішкою дивилась, як спалахнули оченята Надійки, коли вона дивилась на Богуцького. Здається, та шльондра так і з’їла би мого хлопця.

Мого хлопця? Навіть назвавши Богуцького так подумки, я відчула себе дещо зніяковіло. Тому що занадто звикла до думки, що він мене терпіти не може і треба уникати його на роботі. І все ж таки, хто саме придумав всі ті плітки про мене? Скільки ж часу ми з Олексою згаяли… Як згадались сьогоднішні цілунки, та як він ніс мене з лісу… Хотілось більше.

- А знаєш, чому він мене ненавидів стільки часу? – пошепки спитала я у подруги, ловлячи погляд-блискавицю від Гадюки – здається, нешанована наша пані здогадалась, в чому річ. Та всі, мабуть, зрозуміли, що в нас з Олексою щось змінилось – он як він на мене дивиться. Я аж зашарилась – ніби роздягає очима.

Здається, сьогодні буде дуже казкова ніч… тільки треба пошукати вільний номер. Чи будуть вони на зимових канікулах в цьому готелі? Янка все бронювала заздалегідь, бо вільні номери в новорічні свята в Буковелі  то теж казка. Нереальна та ілюзорна.

- Що ти таке кажеш? – перевела на мене свої великі очі Яна, відкривши ротик, нафарбований яскравою червоною помадою. – О, і ти приховувала це від мене? Так, бери шампанське, і відійдемо від галасу, тут музику не перекричати.

Вона послала звабливий погляд Павлу та потягла мене з кімнати.

Я ще раз посміхнулась Богуцькому та відправилась у сусідній зал слідом за подружкою, яка вже звідкись прихопила два кришталевих фужери з бурштиновим напоєм. Головне нам не пити забагато, а то знаю я наші гулянки, раз на рік чи два нас може понести по всім закладам та дискотекам. Хоча наразі все ж таки клуби закриваються раніше, не нагуляєшся, а шукати собі на голову пригоди у вигляді закладів, що зачиняються до ранку разом з клієнтами – то вже занадто.

А ми вже дорослі та серйозні панянки, до речі. Хоча по нам інколи того й не скажеш.