4

Готель, який зняли для нашої команди, виявився не дуже великим, але затишним. Дерев’яна будівля з відкритими галереями, терасами та широкими вікнами, за якими виднілись гора Чорна Клева, вкрита снігом, та густий смерековий ліс на пагорбах. Всередині – басейн та більярд, кімната для відпочинку… Панорамний ресторан, де для втомлених гостей накрили вечерю, був вже прикрашений гілочками ялини, червоними стрічками та блискучою мішурою – саме тут завтра буде наша святкова вечірка, трясця її матері. Я швидко їла, намагаючись не дивитись, як новенька з бухгалтерії, струнка білявочка з величезними синіми оченятами намагається фліртувати з Богуцьким. За його столиком сиділи декілька наших дівчат і всі виглядали так, ніби й не тряслись з самого Києву автобусом. Величезними, до речі, в  Надії були не тільки оченята, і це чомусь мене дуже бісило та заважало насолоджуватись добре прожареним стейком.

Як тільки з їжею було покінчено, я втекла до себе в номер, який ділила з Янкою, і коли вона з’явилась, то вже розібрала речі та встигла прийняти душ.

З нашого балкону відкривався розкішний вид на гори, і я замилувалась краєвидом, шкодуючи, що приїхали ми пізно і я не встигла прогулятись лісом. Цей вид та природа примирили мене з поїздкою. А може, й смачна вечеря посприяла тому, що я вже трохи інакше думала про все. Вирішила, що не дам нікому зіпсувати мені ці дні! І буду насолоджуватись змовою романтикою Карпат, незважаючи ні на що!

Номер в заміському стилі був просторий, з двома ліжками та шафами, дерев’яними панелями та білим як сніг килимом з довгим ворсом. Картини на стінах, на столику шампанське у відерці з льодом, яке встигла замовити подружка, та апельсини з манго. Вечір буде чудовий. Тільки, здається, треба буде ще одну пляшечку шампанського замовити. Чогось мені було трохи сумно. Пов’язувати це з Олексою я не хотіла, хоча думки про нього постійно лізли в голову, і це ще більше мене дратувало. Я не хотіла про нього взагалі згадувати! Хоч звільняйся до бісової матері!

— Ну як тобі? – влетіла на балкон Янка, кутаючись у свою чорну коротеньку шубку, та задимила електронною цигаркою. – Ти не уявляєш, як я рада, що ти поїхала! Завтра підемо кататися на лижах чи сноуборді, і взагалі цілий день ми можемо присвятити собі та втекти від всіх! Вечірка тільки післязавтра, стільки часу на розваги!

— Це гарна ідея, — посміхнулась я. — Тільки я хотіла ще по лісу погуляти, якщо хуртовини не буде. Можна піти пішки до підйомника…

— О ні, я тоді до вечора ніг не буду відчувати… — занила Янка. – Чим тебе канатна дорога не влаштовує? Гуцульщина чарівна, не буду навіть сперечатись, але тільки коли ти дивишся на неї з вікон готелю чи кабінки підйомника. І до речі, може, краще на санчатах покатаємось? Бо з тими лижами всі дерева мої будуть… Ти ж знаєш, яка я… уважна… Та й ти недалеко від мене пішла. Певно, ми почали дружити, що відчули споріднену душу.

Так, подумалось мені – Янка взагалі просто приклад людини «тридцять три нещастя». Як і я сама. Ми постійно проливали каву в офісі та користувались тільки паперовими стаканчиками, бо дістало розбивати чашки.  Останній раз вона впала в озеро, коли каталась на велосипеді. А я примудрилась під час прогулянки на рівному місці впасти в яр і ледь не виколола собі око гострим гіллям. Навіть тоненький шрам на щоці лишився. Тому я з острахом думала про нас на лижах та дошці.

— Може, й на санчатах, продивимось… Нам, певно, краще справді на санчатах…

А ще я знала, що вона не дуже любить прогулянки, тому ніяк не прокоментувала це – мені і самій не буде сумно. Аби ніхто не прив’язався, хоча… в мене така собі репутація. Навряд чи хтось захоче піти гуляти з відлюдкуватою дивною дівчиною, яка крім «своїх малюночків», як вони називали мою роботу, нічим і не цікавиться.

— Пішли пити шампанське, в мене настрій нализатися та забутися, — кинула я.

Янка якось дивно на мене подивилась, але не стала нічого питати, і цей вечір ми провели просто чудово – дивились старі фільми з Кларком Гейблом та насолоджувались сухим ігристим.