Відповідь під бій курантів

Олеся не встигла… хоч як старалася, але не встигла, автобус уже поїхав, а вона стояла, і її серце покривалося такою ж кригою, як і навколишня дорога. Чому вона не сказала раніше, для чого затягувала? Наступила на ті ж граблі, що і Ганнуся з Самуелем. Все всередині розривалося на шматки і знову це відчуття вини осіло камінцем на плечі. Додому йти не хотіла, тому рушила на площу, у те кафе, в якому вони познайомилися, і просиділа в ньому до самого закриття. А потім, коли всі святкували у теплих домівках, сиділа на лавці, біля центральної ялинки, яка горіла різнокольоровими вогниками. Олеся любила новорічну ялинку, вона була її єдиною розрадою на новорічні свята. Коли-не-коли повз неї проходила галаслива компанія молоді, але дівчина навіть не звертала на неї уваги, дістала телефон і глянула на екран – залишилося 15 хвилин до нового року. Але що з того, у неї ніколи не буде це свято асоціюватися з чимсь приємним, напевно на роду написано, що Леся буде нещасливою тоді, коли інші радіють. Раптом вона почула його голос, та ні, не може бути, певно вже від холоду ввижається, але коли хтось схопив її за плечі, поставив на ноги і вкутав своїм пальтом, свідомість почала до дівчини  повертатися і вона побачила його – Габріеля, власною, чарівною, персоною.

- Ти… ж…поїхав…., - зуби цокотіли, але слова все ж зрозуміти можна було.

- Не зміг, Лесю, поки не скажу те, що на серці не поїду. Я не хочу повторяти помилки мого діда, не хочу мовчати і чекати дива. Я тут і хочу тобі зізнатися, що покохав тебе, і щоб ти зараз мені не відповіла – це не змінить тієї істини, що …, - далі чоловік зам’явся і вже сказав українською, з легким французьким акцентом: я тебе кохаю.

Леся засміялася, певно від нервів, а потім сльози ринули з очей, Габріель аж розгубився, але швидко себе опанував, а після слів Олесі, що вона також його кохає, взагалі полегшено видихнув і міцно обійняв. Потім відсторонився, дістав дідову скриньку і, вставши на одне коліно, підніс її до Лесі.

- Я знаю, що ми живемо у різних країнах, але я готовий заради тебе на все, якщо скажеш, що залишишся в Україні, то я також залишусь тут. Якщо захочеш переїхати до мене в Париж, то теж буду щасливим і Маргариту Василівну можемо забрати. Лише виходь за мене заміж…

Олеся дивилася на Габріеля широко розплющеними очима, потім перевела погляд на скриньку, у якій лежала неймовірної краси обручка, і знову не могла стримати сліз, але тепер вже від радості.

- Я знаю, що у тебе погані асоціації з Новим роком, але можливо саме зараз настав час їх виправити? – промовив Габріель із загадковою посмішкою на губах. Годинник почав відбивати 12 годину і Олеся від цього звуку стрепенулася та голосно відповіла:

- Так, я згідна. Побудуймо ще багато гарних спогадів разом.

Чоловік піднявся, одягнув каблучку на її палець і поцілував з такою пристрастю і водночас ніжністю, що все погане відразу забулося, а залишилося лише тепле, тремтливе та щире почуття кохання. Світ ніби звузився до цього поцілунку, до її руки в його долоні, до відчуття, що більше не треба боятися втрат, бо саме в цю мить вони знайшли одне одного і наче виправили ту помилку минулого. Недаремно кажуть, що інколи минуле приводить нас туди, де починається щось нове.