Загадковий незнайомець-іноземець

Сільське життя відзначається певним колоритом, це Олеся зрозуміла щойно вийшла з хати трохи прогулятися та відвідати старих друзів. У місті вона звикла до постійного руху, а тут такий спокій, чисте повітря і лише хрускіт снігу під ногами порушує цю дзвінку тишу. Друзів, які залишилися жити в селі в Лесі залишилося небагато: подруга Світлана та Марина, та друг і перша-нерозділена дитяча любов Сашко. Ось саме з ними і домовилася дівчина зустрітися на центральній площі, біля клубу. Друзів побачила ще здалеку і привітно помахала рукою. Дівчата з останньої зустрічі майже не змінилися, а от Сашко змужнів, став справжнім чоловіком, а не тим хлопчаком, яким Олеся його запам’ятала. З ним вона не бачилася вже років 5, бо Олександр був на заробітках у Польщі і лише кілька місяців тому повернувся додому. Вчора бабуся говорила, що він вже готовий створити сім’ю і назавжди осісти в селі, пропонувала Лесі придивитися до нього пильніше, як-не-як, перше кохання. Але дівчина бачила у ньому виключно друга, а не майбутнього чоловіка, те дитяче кохання давно минуло.

Після теплих обійм, вся компанія рушила до невеликого кафе, де і вирішили поспілкуватися: розповісти про теперішнє, згадати минуле. Проте щойно розташувалися за столиком, як увагу Лесі привернув чоловік, який щось жестами намагався пояснити двом жінкам похилого віку і постійно показув який папірець. Жінки його наче не розуміли, відмахувалися, а одна навіть перехрестилася. Після кількох хвилин сутички чоловік відійшов в сторону і рушив в кафе, а Олеся невідривно за ним спостерігала. Незнайомець відразу підійшов до офіціанта і знову почав жестами показувати на телефон і говорив при цьому французькою. Друзі Лесі також спостерігали за незнайомцем і кидали коментарі, про його дивакуватість, а от самій дівчині чоловіка стало шкода, видно, що української мови не знає і йому важко спілкуватися з людьми, які французької не знають. Тому вирішила допомогти, різко підхопилася на ноги і рушила до незнайомця.

- Bonjour, puis-je vous aider ? (Добрий день, я можу вам чимось допомогти?) – промовила Олеся.

Незнайомець перевів на неї полегшений погляд і радісно промовив:

- Vous parlez français, ce qui me fait plaisir. Mon appareil de traduction est déchargé et je ne peux le recharger nulle part. Pourriez-vous demander cela au serveur, s’il vous plaît? (Ви знаєте французьку мову, який я радий. Мій пристрій для перекладу розрядився і я не можу його ніде зарядати. Зможете попросити про це офіціанта, будь ласка?). Далі розмова продовжує відбуватися на французькій, але для зручності читання буде відразу переклад українською.

Спільними зусиллями незнайомця та Лесі телефон був поставлений на зарядку, а молоді люди сіли за столик. З близька чоловік був дуже вродливий: волосся, густе й трохи хвилясте, спадало на лоб недбало, темні очі, риси обличчя були чіткі, але не різкі: виразні вилиці, прямий ніс, ледь помітна щетина, що надавала образу недбалого шарму. Незнайомець у той час також уважно вивчав Олесю, що дівчину трохи збентежило. Сама Леся вважала себе симпатичною, але не красунею: темно-русяве волосся, сірі очі, невисокий зріст, ніжні риси обличчя з кирпатеньким носиком і ямками на щоках.

- Дякую за допомогу, сам я напевно не впорався б. Мене Габріель звати, а вас?

- Олеся, але можна просто Леся. Рада була допомогти. Вибачте можливо нетактовне запитання, але що ви тут робите?

- Я приїхав, щоб знайти одну жінку. Мій дід заповів віддати їй одну скриньку і листа, - чоловік дістав описані предмети і продемонстрував Олесі. - Але я не знаю, де вона живе і, як на зло, ще й телефон розрядився, а без нього ні я нічого не розумію, а ні мене не розуміють.

- Я теж не місцева, але спробую вам допомогти. Моя бабуся тут усіх знає. Зачекайте хвилину, я повинна пояснити ситуацію друзям, а потім проведу вас.

Друзі зовсім не зраділи тому, що доведеться попрощатися, але поставилися з розумінням і вже за п’ять хвилин Габріель і Олеся йшли у напрямку домівки бабусі та мило спілкувалися.