Розділ 2

Чоловік смикає руку:
— Що це? Якийсь клей у гримі? — припускає він, дивлячись на наші пальці.
— Ага, — опускаю голову і сподіваюся, що він мене не впізнає. — Містичний суперклей «Кара долі», випускається лише на Гелловін. До речі, я Анна, — з переляку називаю чуже ім’я.
Сподіваюся це подіє і чоловік не думатиме, що це я. Він хитро зіщулює очі:
— Орест! Я б тоді подав руку, але вона і так у твоєму користуванні.
Я полегшено видихаю. Все-таки грим Марти зробив неможливе і мене не впізнали. До нас підходить ведучий, витягує з гарбуза папірець та зачитує написане у мікрофон:
— О, здається, в нас є переможці! Гарбузове пророцтво знайшло своїх обранців! Відтепер ви разом поки не спадуть маски. Всім дякую! Я повинен вас покинути, але свято триває. Вас розважатиме Діджей Хамелеон.
Ведучий ледь не спотикається об кабель, кланяється публіці, махає рукою і зникає за кулісами, а я так і залишаюся склеєна зі своїм найбільшим кошмаром — Орестом Диковським.
— Разом, поки не спадуть маски? — повторюю вголос слова ведучого, — прекрасно. А якщо я грим не змию три дні, ми так і житимемо, чи що? Що за дурна гра? Напевно, на тому гарбузі був якийсь клей, от ми й приклеїлися.
Орест дивиться на наші зчеплені руки й зітхає.
— Може, це контактний клей? Я чув, що театральні грими бувають з ефектом…
— З ефектом назавжди? — обриваю я. Мене страшенно бісить ця ситуація. — Клас, тепер у нас спільна рука. Потрібно запитати у ведучого, як змити цю гидоту з наших рук.
Тягну чоловіка вслід за ведучим, але оскільки ми склеїлися нашими правими руками, то це виходить незграбно. Орест плентається трохи ззаду, перечіпляється, і явно йому не зручно, а я навіть потішаюся з цього факту. Ми виходимо у тьмяний коридор. Біля дверей бачу ведучого та стискаю руку у кулак. Ух, я йому б чуприну повиривала за такі жарти. Не встигаю нічого сказати, як чоловік перетворюється на кажана, котрий вилітає у відчинене вікно. Від побаченого, мені бракує повітря:
— Ти це бачив? — затинаючись, сподіваюся, що у мене немає галюцинацій.
— Що саме? Як граф Дракула перетворився на кажана і вилетів у вікно? — Орест говорить спокійно, наче він щодня бачить щось подібне. Спіймавши запитання у моїх очах, він стискає плечима, — не хвилюйся, ці аніматори ще й не такі спецефекти вміють робити. Ходімо в гримерку, там є спирт.
— Ідеально, — закочую очі до стелі. — Вип’ємо й забудемось. Якщо тобі так хочеться, то у барі повно хорошої випивки.
— Я мав на увазі технічний.
Мої щоки горять від сорому. Ну, от, тепер чоловік подумає, що я алкоголічка. Вдавано кашляю:
— Знаю, я пожартувала, — ми йдемо коридором. Від хвилювання не припиняю торохкотіти:
— Це, мабуть, моя карма. Колись я сказала, що скоріше приросту до роботи, ніж до чоловіка. Всесвіт сприйняв буквально.
Орест тихо сміється, а мені, на диво, хочеться не виривати руку, а слухати цей сміх. У гримерці напівтемрява, запах гриму й гарячої кави. Я обливаю наші руки спиртом, але марно. Шкіра не реагує. Навпаки, легке поколювання, ніби там проходить струм. Орест розглядає флакончики на столі й знаходить пояснення цьому поколюванню:
— Може, це нервова реакція.
— Або містика, — несміливо припускаю я.
Отримавши скептичний погляд у відповідь, винувато опускаю голову. Ми мовчимо, а за дверима гуде музика. Я не уявляю, як позбутися нав’язливого товариства Ореста.
— Добре, — Орест вдихає глибоко, — я чув, що будь-який клей можна розчинити олією.
— Олією? — перепитую. — Ми на вечірці, не на кухні.
Він перебирає флакончики на столі й дістає баночку з написом “Олія ши”. Ми мастимо наші долоні, а має такий вигляд, ніби ми готуємось до ритуалу дружби.
— Ну? — питаю через хвилину.
— Гладенько, але все ще разом. Принаймні руки тепер зволожені, — бурмоче він. — Потрібний розчинник, от тільки де його взяти?
Орест підходить до стола з чаєм та чайником. Бере до рук сільницю:
— Сіль від усього допомагає, навіть від нечистої сили.
Чоловік висипає цілу жменю солі нам на руки. Ми тремо, мов божевільні. В результаті нам дошкуляє біль, з’явилися подряпини, але залишилися досі склеєні долоні. Втративши цікавість до всього, що знаходилося на столі, чоловік випрямляється.
— Добре, почнемо з простого. Вода змиває все. Ходімо до вбиральні.