1

Те що моя односельчанка Наталя почала вести себе дещо незвично я зауважив десь з місяць тому. Запримітив ці зміни зовсім випадково, навідавшись надвечір до крамниці де вона працювала продавчинею, щоб купити свіжих помідорів та огірків для салату. До закриття торговельного закладу залишалося зовсім небагато часу, і за законом підлості, як це зазвичай буває, біля прилавка зібралася ціла ватага покупців. Я був ледь не останнім в черзі тож міг вдосталь надивитися на те як жінка моторно звивається біля полиць з різноманітним товаром намагаючись задовільнити всі забаганки нетерплячих клієнтів. На обличчі пані Наталя намагалася зберегти приязний вигляд, який однак час-від-часу затуманювали хмарки невдоволення, коли покупець вів себе надто примхливо і нахабно.

Ситуація докорінно змінилася, коли до прилавку підійшов клієнт що стояв поперед мене. Продавчиня враз стрепенулася, радісно всміхнулася йому, її очі засяяли якимось особливим блиском. Ніби ненароком рука жінки потягнулася до волосся поправляючи і так бездоганну зачіску, щоки її трішки помаковіли, а довгі вії затріпотіли наче крила метелика. У мене не залишалося сумнівів у тому, що цей покупець чомусь має для неї якесь особливе значення.

– Доброго вечора! – чемно привітався чоловік біля прилавку. – Маєте для мене, те про що ми домовлялися?

– Так, – відповіла жінка голосом який переповнювала ніжність. – Як і обіцяла, спеціально для вас, за давнім рецептом моєї бабусі, зробила аж дві банки журавлиного морсу. Пийте на здоров’я. Якщо сподобається, то звертайтеся, зроблю ще.

– Скільки це коштуватиме? – цікавиться покупець і я впізнаю його за голосом.

– Ніскільки. Смакуйте. Будете замовляти ще, тоді й поговоримо про ціну.

Цей діалог неабияк спантеличив мене. Ну для початку здивувало те, що продавчиня спеціально, на замовлення, робила журавлиний морс. Напій цей звісно незрівняний в літню спеку, але він з однієї сторони на любителя, а з другої – кожен кому він до вподоби, робить його сам для себе, або для своїх близьких. Покупець що на моїх очах вкладав в сумку дві трилітрові банки морсу аж ніяк не належав до рідних чи друзів пані Наталі. З якого дива вона безкоштовно дарувала йому стільки цього напою для мене тоді залишилося нерозгаданою загадкою.

Я був останнім в черзі тож наочно побачив продовження цього незвичного дійства. Придбавши свої огірки та помідори для вечірнього салату, вийшов назовні і з неабиякою цікавістю спостерігав як продавчиня замкнула крамницю і взявшись за велосипед попрямувала до своєї домівки. А вже за якийсь десяток метрів до неї приєднався особливий покупець журавлиного морсу. І про щось жваво балакаючи ця пара неспішно попрямувала на околицю села де знаходилася садиба пані Надії.

Тут варто пояснити те ким був покупець і попутник нашої продавчині цього літнього вечора. В селі про нього подейкували різне. Начебто чоловік раніше проживав на тій території що потрапила під тимчасову окупацію і в час агресії загарбника втративши під ворожими бомбами всіх близьких був змушений покинути рідне місто. Насправді все було не настільки трагічно. Як сільський дільничний я знав що Гнат Ярославович, а саме так звали цього сивочолого переселенця, ніколи не мав сім’ї, бо все своє свідоме життя віддав мистецтву. Займався тим що виконував оперні арії на театральній сцені. Вихори війни не лише зруйнували його театр, але й заставили стати біженцем та тимчасово замешкати в нашому селі. Тут чоловік вів в основному відлюдькуватий спосіб життя, був не надто говірким та приязним з сельчанами, ба більше, мені навіть здавалося, що він навмисне уникав близького спілкування з місцевими жителями.