Журавель

Журавель

Пролог

Кожного вечора на вершину широкого пагорба прилітає журавель, який не властивий для цієї місцевості.

Журавель потім зникає в хащах лісу, ніби розуміючи, що за ним полюють чорні мисливці та намагаються відстежити науковці.

Через годину з пагорба спускається Остап - син відьми та йде додому.

А вранці Остап знов піднімається на пагорб - і через півтори години з широкої вершини пагорба, всіяної неприступним лісом, злітає журавель.

Він піднімається високо в небо та ніби розчиняється у просторі.

А потім ввечері ні звідки з’являється у небі.

Легенда про невловимого журавля приманює туристів, які хочуть побачити на власні очі цю диковинку..

Віринея приїжджає у містечко у підніжжі цього пагорба - і алгоритм життя та повадки журавля змінюються.

Журавель зникає.

Натомість син відьми вранці не йде до пагорба, а намагається познайомитися з Віринеєю, яка тут по важливій справі: написати шокуючу статтю про таємниці природи.

Навряд журналістці потрібні саме зараз короткочасні відносини.

А хто її буде питати, якщо кохання вже поглинуло усі почуття Остапа?

1

- Вибачте! Ви щось чули про легенду про журавля, який… - наполегливо чіплялася до перехожих молода гарна дівчина, але перехожі намагалися проігнорувати її… - Да… так справа не піде…

Мимо проходив парубок та зацікавився цією дівчиною…

- Я чув! - підскочив до журналістки він.

- Добре. Тоді ви мені розповісте… - зраділа молода жінка.

- Мене Остапом звуть.

- Це не так важливо.

- А як вас звуть.

- Це теж не важливо. Почнемо оповідь?

- Почну після того, як ви представитеся. - наполягав Остап.

- Віринея Вержинська, журналістка телеканалу “Цікавинки та таємниці”. Почнемо?

- Не чув про такий. Але почнемо… “Кожного вечора на вершину широкого пагорба прилітає журавель, який не властивий для цієї місцевості. Журавель потім зникає в хащах лісу, ніби розуміючи, що за ним полюють чорні мисливці та намагаються відстежити науковці.”

- Ви ніби слова в слово переказуєте місцеву легенду. - перебила Віринея. - А конкретніше що?

- Більше нічого. Вас можна запросити на каву?

- Ні. Дякую. Я тут у справах. Якщо більше Вам нічого сказати мені, то… прощавайте!

- Я Вас можу провести до місця, звідки злітає журавель.

- А звідки Ви знаєте?

- Сам бачив.

- Я та незнайомець у лісі наодинці… Щось підозріло небезпечно. Мабуть ні…

- Можете взяти з собою когось у супровід. - запропонував Остап.

- Ні. Дякую.

- Ми пройдемо на вершину пагорба по алеї, де повно туристів. Ви не залишитеся зі мною наодинці.

Журналістка вже намагалася піти, але подивилася на Остапа уважним поглядом:

- Цікавість перемагає… Якщо дійсно по алеї, де повно натовпу туристів… Можете просто зараз відвести?

- Так. - відповів Остап. - Пішли.

- А це правда, що вже тиждень журавель не з’являється?

- Так.

- Ніби він дізнався, що я тут і поки я цілий тиждень намагаюся щось назбирати про нього, він цей тиждень ховається від мене. Та від усіх. До речі, я Вас бачу не вперше. Ви ніби переслідуєте мене, а тільки сьогодні запропонували мені щось розповісти про цього загадкового птаха.

- Я нарешті набрався сміливості підійти до Вас.

- Он як?

- А у Вас робота є чи Ви у відпусці, щоб просто так ходити по вулиці без діла?

- Є.

- І яка?

- Моя мати відьма. Я їй допомагаю проводити ритуали.

- Це не менш цікаво, як той загадковий птах, який зник, ніби розчинився у своєму таємничому просторі.

- Він закохався у Вас, тому більше не з’являється.

- Що?

- Я покажу.

- Та ну… Дурниці.

- Побачите.

Віринея з посмішкою подивилася на Остапа та продовжила йти за ним.

Вони йшли по алеї, де було повно перехожих, схожих на туристів.

Нарешті вони дійшли до самої вершини пагорба.

- І де ж цей загадковий птах? - запитала Віринея.

- Зачекайте тут. - Остап пішов у хащі, залишивши журналістку серед натовпу на оглядовому майданчику.