Глава 1

Був приємний, тихий, прохолодний ранок. Дерева горнулися один до одного ніби шукаючи прихистку від вітру. Маленька дівчинка Оля, чекала з роботи свого батька, якого вже давно не бачила. Він пішов такого ж прохолодного ранку залишивши її на самоті і давши надію на те, що все таки повернеться. Аж не віриться , що всі ці 15 років, вона так і продовжила його чекати, навіть не задумуючись над тим, що може його більше не побачити чи що він не дотримається даного  їй колись , ще маленькою слова.
Згадуючи, той час , який вони проводили разом, Оля часто плаче і тоді вмикає їхню пісню, яку тато часто любив слухати, М. Свидюк «Доня, моя донечка»…..
Вона вже не просто донечка, тепер вона любляча матір та вірна дружина. Як швидко летить час …
Оля взяла до рук чашку кави, включила улюблену ще з дитинства мелодію та поринула у спогади, дивлячись у вікно, бачачи не дерева, листя, лавочку, яку зробив батько , а своє дитинство. Їй згадалася їхня остання зустріч.
- Татусю, ти тут? А я тебе скрізь шукаю, думала ти знову пішов на роботу і не попрощався зі мною, хоча й обіцяв .- сказала Оля і насупила брови.
- Сонечко, ну хіба я міг із тобою так зробити. Ти ж знаєш, що якщо я піду кудись і з тобою не попрощаюся, то цілий день буде йти мені наперекір. Адже тільки із твоєю посмішкою на обличчі та побажанням щасливої роботи , я можу легко працювати. – сказав тато Степан.
- Але чому тоді ти такий засмучений? В тебе ж все добре? Нічого не сталося?
-Так, не хвилюйся.
-Чому ти не хочеш мені розповідати?- перепитала Оля в батька.
-Це просто проблеми на роботі. Нічого важливого. Не забивай свою голівку дурницями.
-Які ж це дурниці, якщо вони стосуються тебе….-не заспокоювалася дівчинка.
-Олечко, ти краще розповіси мені, як твої справи? Адже нам ніяк не вистачає часу поговорити разом . Ти давно мені нічого про себе не розповідала, так як це було колись.
-В мене все добре. – сказала Оля хоча вже давно хотіла розповісти батькові, але не хотіла його засмучувати, і тому все приховувала від нього , та писала про це все тільки в свій щоденник.
-Ти ж знаєш, що я тобі завжди допоможу.
-Звичайно, таточку. – як завжди посміхнулася дівчинка і поспішила збиратися в коледж….