2

До початку робочого тижня у Терези вийшло забути те, що трапилося в суботу, в цьому допомогли друзі, які зайняли весь її час у неділю. І тільки сидячи у себе в кабінеті в ранок понеділка вона була трохи схвильована, її так і тягнуло глянути на тих, що проходять, через напіввідчинені двері. Їй чомусь здавалося, що начальник відділу продажів може прийти сюди, але він не з'являвся.

- Чому ти сьогодні така, Терезо?! Сподіваюся, не забула, що тобі треба закінчити завдання до кінця дня? - з наголосом на останніх словах, звернулася до неї жінка, яка виглядала набагато молодшою ​​за свої шістдесят три роки.

Це була старша в їхній команді Юлія Петрівна, вона вже була не молода, але її дуже цінували за колосальний досвід і великі знання.

- Що там таке? - обсмикнула вона Терезу, помітивши, що її голова знову повернулася до входу.

- Н-нічого.

- Але ти весь час туди дивишся! - і звертаючись до темноволосої повненької дівчині, що сидить навпроти неї біля вікна, сказала розтягуючи кожне слово, - може двері прикриємо?

- Ні! Будь-ласка не треба! У нас дуже душно, - відповіла Жанна, саме так звали цю дівчину, і подивившись на Терезу, вона мімікою запитала "що трапилося?"

Терезі довелося зосередитись, інакше вона не встигне виконати завдання вчасно, але як тільки Юлія Петрівна вийшла, Жанна закидала її питаннями:

- Ти когось чекаєш? Така розсіяна. Щось трапилося?

На це Терезі не було чого сказати, вона й сама не розуміла, що з нею. Жанна так просто не здалася, бо за натурою була надто цікава, і тільки коли Юлія Петрівна повернулася, вона повністю припинила свої нападки, що до цього практично не припинялися.

- Все буде готове вчасно, не хвилюйтесь! - говорила Юлія Петрівна, остаточно не заходячи до кабінету, комусь, хто лишився зовні.

- Сподіваюся. Не забувайте, що мені потрібно все перевіряти ще раз до початку зборів. А воно завтра вранці.

Тереза ​​навіть пересмикнулася, коли почула голос, це був Гліб, і судячи з тону, він був у піднесеному настрої.

Запевнивши Гліба, що все буде гаразд, Юлія Петрівна ще більше налякала Терезу, коли сказала, зачинивши за собою двері:

- Гліб чекатиме на тебе, поки все не закінчиш. Він не піде додому, доки не переконається, що все гаразд.

- Саме мене?! – здивувалася Тереза.

- Звичайно! Чи ти хочеш, щоб я сама, спеціально для цього затрималася?!

- Н-ні, я постараюся щоб Ви не затримувалися. Я все встигну до кінця дня!

До обов'язків Терези, в основному, входили збір та угруповання статистичних даних про продажі, тому вона дуже рідко виходила зі свого кабінету, на відміну від Жанни, яка була ногами та руками мозкового центру під назвою "Юлія Петрівна".

Цього дня начальниця відправила Жанну на зустріч із передбачуваними замовниками, була необхідність посилити фірмову пропозицію для підписання контракту з великою компанією. А сама, як завжди, вирушила в дирекцію з черговими пропозиціями, які у неї народжувалися протягом робочого дня постійно.

Тереза ​​залишилася одна, вона встигала все закінчити вчасно, але для цього їй довелося відмовитись від обіду, і за цілий день взагалі не пити кави, хоча зазвичай випивала по дві чашки. Наприкінці робочого дня завітала гостя, її єдина подруга на цьому підприємстві, тихоня Поліна з бухгалтерії. Вона підтримала подругу, адже тій так важко доводитись працювати, втрачаючи зір, але несподівано заявила після паузи:

- Та чашка кави, це все за весь день? Чи ти їла сьогодні?

– Я навіть кави не пила.

– Хіба? Але я точно бачила тебе сьогодні з кавою, - впевнено заявила Поліна, але трохи засумнівавшись, додала розгублено, - чи це було вчора?

- В неділю?! Поліна! Це ти зовсім заробилася. Я сьогодні виходила лише один раз, і то до вбиральні.

- Не може бути.

- Може!

- Помовч, я зараз все згадаю.

Виникла пауза, під час якої Тереза відновила роботу над документом, але в неї в очах потемніло, коли вона почула:

- То був Гліб! Ти з ним пила каву на кухні, тож я не стала підходити до вас.

Коли подруга Поліни нічого не відповіла, вона продовжила сама, хитро захихикавши, ніби натякаючи на щось:

- І минулого разу ти мені не відповіла, коли він повз проходив, все його очима свердлила, поки я до тебе з усією душею "Терезочка, Терезочка!".

- Що?!!

- Він людина, звичайно, цікава, але мені здавалося, ти все ще любиш Жорика. Якщо не хочеш говорити про це, не треба.

- Ти мені скажи! Як ти гадаєш, що це? - Тереза ​​повністю відвернулася від комп'ютера. Нервово переплітаючи пальці своїх рук, вона з надією глянула на Поліну.

- Я не хочу говорити. Боюся, образишся, коли почуєш.

- Говори! Мені потрібно знати.

- Усі вважають, що між вами щось є. Мені Маша, ну знаєш ця довготелеса...

- Руднєва?

- Так! Сказала, що ти крутишся біля його кабінету. Вона ж секретар Павло Павловича, тож їй усе видно.

Тереза ​​шумно видихнула повітря, тепер їй стало зрозуміло. Маша Руднєва – її однокласниця, і постійна суперниця. У школі, коли їм обом сподобався один хлопчик Боря, і тут, у їхній компанії, коли Тереза ​​потрапила на робоче місце Маші, яка "не справлялася". Це потім з'ясувалося, що Павло Павлович бере Машу на посаду секретарки, бо звільнив свого старого секретаря. Але те, що він зробив це в день звільнення першої і після восьми років відданої роботи другого, викликало великі підозри, але рішення директора їхньої компанії обговорювати не прийнято.

- Маша ніяк не заспокоїться, от і вигадує про мене гидоти, - чи то собі, чи то Поліні заявила Тереза.

- Та які гидоти? Вона тобі просто заздрить! Гліб набагато молодший за Павло Павловича і цікавіший. Я її бачу наскрізь!

Вони побалакали ще деякий час, і коли Поліна залишила Терезу, та змогла віддатися справжньому занепокоєнню, усвідомлюючи що те, що відбувається, може бути викликано втратою в неї пам'яті, або масовим "глюком" оточуючих. Як інакше їй пояснити собі те, що не маючи жодних контактів з Глібом, про них двох уже стільки розмов.