20.3

***

/Рена/

– Рено, нам потрібно серйозно поговорити. – Широкоплеча фігура Гента заслонила весь огляд.

Втім, дивитися на нього було приємніше, ніж на занедбані поля і напівзруйновані склади, звідки нісся нудотний сморід гнилих овочів. Принаймні Лан сказав, там розкладалися саме овочі, і якщо мені ввижався запах мертвечини, то це мої особисті проблеми і фантазії.

Я сиділа, притулившись спиною до міського муру, шкодувала про те, що не взяла з собою Зелений блокнот, і зовсім не жадала розмов. Тим паче, початок бесіди натякав, що очікується щось неприємне …

– Можна запитати? – Гент опустився поруч.

І знову слова гартонця залишилися без відповіді. Ненавиджу цю формальну ввічливість. Якщо він зволив підійти, то й запитає, і на відповідь чекатиме.

– Прошу тебе, не кидайся відразу з кулаками, а спокійно все обміркуй.

І коли я на нього кидалася? Дивна річ, меланхолійного настрою наче й не було. Мені навіть стало цікаво, що це за питання таке важливе, що мене розсердить. І чому Генту закортіло бути відвертим саме тепер, коли ми замкнуті в пастці й тільки оптимістично настроєний вампір вдає, ніби вірить у порятунок?

Точно, саме тому…

Місто гномів опустіло. Його ворота були замкнені, однак ні на них, ні на самому мурі, складеному з величезних сірих брил, не виявилось охоронних заклинань. Постукавши для пристойності, чоловіки вирушили навпростець. Лан легким стрибком злетів на висоту в два людські зрости і жартівливо вклонився. Гартонець намірився дертися за ним, але глянув на мене і передумав. Так, я не птаха, літати не вмію, зате у мене є багато інших навичок!

Ми пліч-о-пліч обійшли пів міста пішки. Побачили ще двоє замкнених воріт і наполовину прибрані поля. Час від часу траплялися споруди, схожі на сараї. Навколо них стояв страшенний сморід, але всередину ми не заходили, тому що Гент не хотів випускати мене з поля зору ні на мить і не бажав, щоб я йшла слідом. Наче мені туди хотілося!

Чи варто говорити, після такої «прогулянки» мої ноги тремтіли, а мозок мріяв лиш про одне – не думати. Не намагатися уявити, що сталося і як ми виплутаємось. Особливо важко було витримувати сповнений жалю погляд гартонця і життєрадісну балаканину біловолосого не-людя.

– Можливо, ми застрягли тут надовго…

Ага, точно. Якщо Лан не брехав (а навіщо йому обманювати?), на всіх трьох порталах міста, налаштованих на вихід, сталися аварії. Тепер один із них був оточений палаючими джерелами природного газу, другий опинився над прірвою, що раптом утворилася посеред міської площі, а з третього, який вів у Мелос, висовувалися щупальця і зубаті пащі, тому навряд чи крізь нього ми потрапили б у пункт призначення.

– У місті немає придатної до вживання їжі.

Коли у Веллійській імперії страчують злочинця, кат докладно розповідає засудженому, що на нього чекає. Щось на кшталт: «Ви засуджені до повішення. Зараз вам на шию накинуть петлю. Мотузка зроблена в Клусі і може витримати удар стріли, ножа і пульсара середньої потужності, тому все обійдеться без несподіванок. Коли судовий пристав подасть знак, люк під вашими ногами відкриється. Не хвилюйтеся, петлі добре змащені і скрип не потривожить ваші останні миті. Потім вага вашого тіла зламає ваші хребці, а якщо цього не станеться, не турбуйтеся – ви помрете від задухи. Можете висловити ваші зауваження та побажання». До чого я веду – Гент, схоже, підробляв катом! Чим ще пояснити це нагнітання?

– Вода, на жаль, теж зіпсована.

Якби не серйозний тон і співчутливий погляд, я б вирішила – знущається. А так – що відповісти? «Ти маєш рацію, любий, ми незабаром помремо», чи як?

– Ми з Ланом зможемо досить довго бути без їжі та пиття.

Ну чому він наче виштовхує із себе фрази? Сказав би відразу все і не ховав погляд! Чи бажає запропонувати свої послуги з позбавлення мене страждань?

Хвилиночку! «Ми з Ланом…», ха! Ось ти й проговорився, відважний гартонський воїне. Точніше, вже не-людський воїне. Останній шматочок мозаїки став на місце, і не треба мені більше твоїх пояснень.

– Ти помирав, і Лан перетворив тебе, щоб врятувати. Але в Гартоні не-людей не люблять, і тепер ти не зможеш туди повернутись. У тебе є брат, який не має права спадкування. Коли ми одружилися, ти думав, що ще… точно! Коли перетворення закінчилося, Гент перестав існувати як людина, а я стала вдовою і спадкоємицею. Мій шлюб із твоїм братом узаконив би його права… якихось кілька років із мого довгого життя! То що це, Генте? Що за спадок, заради якого ти пішов на обман, а Лан тебе не зупинив? І чому правитель Дивного Лісу врятував гартонського кучера такою ціною? Чи він перетворює кожного зустрічного?

Швидкий рух – і його обличчя навпроти. Сині очі, здавалося, проникали в саму душу. А ще в них було стільки болю, що мені стало моторошно.

– Я…

Гент судорожно ковтнув, ніби не міг вимовити того, що мав сказати.

– Гаразд, забудь.

Не думаю, що його обдурила награна бравада в моєму голосі, але я й справді раптом зрозуміла, що не хочу почути відповідь. Це вже не мало значення. Можливо, якщо ми виберемося… Коли ми виберемось, я не відчеплюсь від нього, поки не витрясу правду! А зараз мені не хотілося змушувати Гента страждати.