ГЛАВА 19.1. Благородна справа

/Навагрем/

Ці дикуни… вони просто… просто… дикуни якісь! Зовсім недавно вітали мене як своє нове божество, послане небесами для врегулювання проблем, а тепер відправляють на неминучу смерть.

Ні, зрозуміло, племені все здавалося трохи не таким, як мені. Вони підібрали майже мертвого хлопця, склали його мало не зі шматочків, і за добу він стоїть на ногах. Дивина, та й годі. Як сказав би вождь: «Паліть нечисть!». Але не сказав, тому що послушники страшніші, а від мене можна чекати хоч якоїсь подяки.

Далі. Оскільки врятована нечисть має порівняно цілий вигляд (шрами не біда), то пора б цій нечисті відпрацювати добре ставлення. А щоб у послушників не залишилося шансів, двоє добровольців готові віддати всю кров.

Ось вони, чисто викупані й натерті ароматичними оліями. Не подобаються? Але прабабуся шамана так хоче допомогти спільній справі! Дуже побивається старенька, що вже п’ятий рік сидить тягарем на шиї сім’ї. А як же не бути тягарем, коли ноги оніміли? Ах, вік поважний, незручно кусати? І чим тоді молоденька погана? Дивись, шановна нечисте, як вона причепурилася. Сорочка дочки вождя, намиста його дружини! Аж рветься бідна сирітка послужити благій справі, відплатити племені за притулок і добре поводження. Неприваблива? Та тобі ж із нею не… Чи треба? Ось, молодша невістка з дому головного пастуха така красуня! А ти мовчи, дурню, це не твоя справа. Що?.. Що ти сказав, сину паршивої вівці, про моїх дочок? Я тобі язика вирву, очі виколю, а жінка твоя… А-а-а! Заберіть його від мене! Заберіть! Герою, прости нам це непорозуміння. Герою?.. Куди він подівся, щоб вам усім викупатися у Кривавому озері?

Я не чекав, яких ще «благ» наобіцяє вождь. І так зрозуміло – зараз він готовий піти на що завгодно, а коли справу буде зроблено… Та й не вдасться мені самостійно впоратися з послушниками. А розчаровані дикуни гірші за дикунів фанатичних.

Пастухи захвилювалися. Такий варіант розвитку подій вони не передбачили. Даремно! Ні, я, без сумніву, завжди готовий допомогти, надати послугу або зробити благородний вчинок, але подяки планую вислуховувати особисто, оскільки у світ Реха вони погано доходять.

Тихо розсуваючи густі кущі, я вибрався на чисте місце. Вдалині шумів натовп, десь попереду маячила небезпека послушників, проте мені не хотілося замислюватись щодо майбутнього. Значення мав тільки я, живий і більш-менш здоровий, та прозоре безкінечне небо з фантастичними хмарами.

Ніколи не розумів диваків, які прагнули залишити затишні стіни великого міста і бути наодинці з природою, але зараз раптом усвідомив, що ніколи раніше не відчував такої свободи. Низькі криві дерева на кам’янистому ґрунті, жорстка невисока трава, що пробивається з кожної щілини, зарослі мохом округлі валуни, гучне щебетання дрібних пташок, шелест крил сокола, дзижчання товстої бджоли, легкий цокіт копит гірського козла… І жодних проблем і турбот, лише земля під ногами та небо над головою.

Я й не сподівався, що вдасться повністю насолодитися спокоєм. Кілька чудових митей – і привіт, необхідність щось вирішувати. Насамперед потрібно втекти з долини, не потрапивши на очі послушникам. Щодо цього я мав деякі думки, хоча вони ще не встигли оформитися в чіткий план.

Далі – якось перетнути Клус, де не-людей відверто ненавидять.

Дістатися в Мелос (або під Влаю – якщо надумаю більше не шукати пригод на свою голову). Знайти Каррана (за першого варіанту) і потім… тоді подивимось. Сім’я Ночі щедро віддячить тому, хто принесе їй грандіозну новину про співпрацю декого з них із послушниками.

Шкода, що довелося спішно йти з поселення. От би зловити прийомну доньку Білого, забрати у неї Рятівника, значення якого ніхто з дикунів не розумів, і повернути вампіра розгрібати його власне лайно. А то як людям допомагати й отримувати вдячність, то завжди будь ласка, а коли щось не вийшло і запахло смаленим, миттю відкинув зобов’язання. Помер! Але з умовою воскреснути, коли проблема вирішиться сама собою. І його після цього шанують як божество!

Чудова ідея! Рятівник напевно одноразовий, а помирати назавжди Білий навряд чи захоче. І доведеться йому зайнятися послушниками заради власного спокійного життя.

А мені – пошуками знаряддя вбивства.

– Це вирішило б багато проблем, – сказав я тихо, розвертаючись назад. – Можливо, навіть усі.

– Ти хочеш повернутися, воїне?

Вона з’явилася несподівано. Звуків за спиною я не чув, хоча час від часу обертався, побоюючись переслідування. Наче з повітря… чи скористалася порталом. Дурниці, звідки у дикунки пізнання в магії?

У яскравому сонячному світлі брудні плями на її світлій шкірі мали донезмоги дивний вигляд, немов ця Дара сама розмазувала землю по обличчю і шиї, а потім ще й руки забула помити. Вона була якась бліда і перелякана. Гадаю, односельці встигли пригадати їй «дружбу» зі мною. Чомусь лише від однієї цієї думки захотілося скоріше опинитися в поселенні. Не скажу, що тільки заради пошуку Рятівника.

Але як же вона мене догнала?

– Не треба повертатися.

Що за новини?

– Чому? – боюся, тон був не надто доброзичливим.

– Вассані-дир розлютився і вирушив у фортецю. Він хоче принести жертву і заручитися підтримкою.

– Вассані-дир?