15.2

– Досить, дурню, – зупинили крикуна, – а то справді когось накличеш. Тобі воно потрібне? Сиди тихо, неприємностей не шукай, із підземними духами не загравай.

– Тещею майбутньою клянусь, я чув плескіт!

– Ти нею навіть у прогнозах родовищ клянешся, все намагаєшся зжити. Скільки разів тобі казав: на обході не вигадуй пригод, вони самі з’являться! Нічого, попрацюєш як я, миттю голова провітриться. Зрозумієш, коли треба здіймати шум, а коли краще слухати і мовчати. Зрозумієш, що мовчати краще завжди! Тому що розсьорбувати доведеться кому? Правильно, віслюче! Тобі, кому ж іще! Лише тобі! Ну і мені за компанію. Хто рано встав, того і… Доходить? Чи повторити? То я так повторю, що навіки запам’ятаєш! Ось поки твої кістки зростатимуться, ти запам’ятовуватимеш! І діткам своїм розкажеш, і дружину навчиш, і тещі писок закриєш, і…

– Вінкеймарсте, дивись!

Здалося, від настільки голосного вереску посиплеться каміння. Він потопельника ніколи не бачив? Злякався, бідолаха, до напівтями.

Супутник крикуна мав нерви міцніші.

– А, щоб тебе Рех забрав, накликав усе-таки, йолопе ти безголовий! Це ж усе місто підніметься! Чув, що коїлось в Анударі, коли у них у водогоні знайшли живу людину? А тут мрець! Це джерело закриють, фонтани осушать, почнеться очищення. Боги, я не готовий до цілодобових робіт! А твоє весілля? І все через якогось довговухого, якого потягнуло втопитися саме в нашому колодязі…

– Моє весілля?.. – його співрозмовник виокремив найголовніше. – До чого тут моє весілля?

– Як до чого? Брате, тебе матуся в дитинстві на ковадло впустила? Яке ж свято без води? Та й взагалі, яке свято без нареченого?

– Без нареченого?

– А як ти думав, Дінку? Що робота доглядача – прогулятися двічі на добу навколо водойм і завалитися спати? Ні, дорогий брате, в надзвичайних ситуаціях ми працюємо без вихідних, без відпочинку і навіть без перерв на обід! Зараз ми повідомимо головного наглядача. Він, звісно, не повірить і прибіжить перевірити ще раз. Закричить, пустить сльозу і накаже перекрити вентилі. Повідомить Раду, звідти пришлють свого перевіряльника. На той час, коли Рада переконається, що ми не об’їлися грибів-ліхтариків, народ почне обурюватися через брак води і осаджувати будинки Старійших, заважаючи їм зібратися разом і винести постанову про очищення. Коли постанова все ж буде, головний доглядач поцікавиться, яку очистку проводити – повну, чи досить запустити фільтрувальників. Поки Рада все обдумає, мрець почне розкладатися, тому повного очищення не уникнути. О, мало не забув, ще кілька днів піде на те, щоб визначити, що робити з трупом. А потім водойми спустять, і будемо ми, прості доглядачі, відтирати стінки і дно, поки в них не відобразиться противна пика начальника. Тому про весілля забудь. Нам тут мучитися щонайменше тиждень, за цей час твоя Вія знайде когось іншого, у кого не така марудна робота.

Я затиснув рот руками, намагаючись не видати ні звуку. А Дінк охоче заковтнув наживку.

– А може…

– Що?

– Брате, може…

– Що «може»?

– …нічого не скажемо…

– Про що ти? – перебільшено обурився Вінкеймарст. – Як це «не скажемо»? А інструкція? До того ж це жахливо, пити воду, в якій…

– Він же зовсім недовго пролежав! Навіть охолонути не встиг. А води тут так багато!

Наглядачі з’явилися в полі мого зору, і я почав розуміти, куди мене занесло.

Підземний народ! Веллійські легенди розповідають, нібито гноми мешкають у глибоких печерах Крайніх гір, не можуть дивитися на сонце і лише зрідка виходять на поверхню, щоб влаштувати якусь каверзу. А ось у селищі перевертнів навіть найменша дитина знала, що довгобороді живуть у власному підземному світі, входи в який невідомо чому прив’язані до водойм. Їх так і називають – «гномівські».

Навіть у Гартоні є старі занедбані колодязі, біля яких і в наші дні чергують солдати, готові загнати злих духів назад. Нинішній король спробував скасувати цю традицію, проте піднялося таке виття незадоволених! Міністри переворотом погрожували! Геданіот озлився, кілька людей втратили свої посади, воїни отримали шанс потренувати вміння, але на цьому все і припинилося. Занадто сильні виявилися традиції, їх одним указом не зміниш.

У Клус гноми не потикалися самі. Які в них могли бути справи з магами, що отримують усе за допомогою заклинань? Та й клусці планомірно знищували будь-які водойми, про які йшла недобра слава.

Веллійці довгобородими лякали дітей – мовляв, не слухатимешся, то вилізе з колодязя маленький крадій і потягне тебе до себе, а нам натомість віддасть своє ненаситне чадо. Сидітимеш на прив'язі, гаруватимеш за кірку черствого хліба і ковток брудної води.

Справедливості заради варто додати, що гноми справді частенько мали справу з дітьми – з тими, хто сам із необережності або через обставини впав у горезвісну «гномівську» водойму. Таких дітлахів називали народженими в сорочці, адже тих, хто впав у звичайний колодязь, рятувати було нікому. Але… традиції веліли вважати підземний народ злим і жадібним, а хто посміє відкрито виступити проти традицій? Це навіть гартонському королю не вдалося.

Люди (тобто не-люди), що стояли навпроти мого прихистку, точно належали до раси гномів. Вони були невисокого зросту (мені приблизно по пояс), кремезні, з-за чого здавалися квадратними, з довгими, мало не до підлоги, бородами – головною прикрасою чоловіків підземного народу. Бороданів називали чудовими бійцями. Звідси і казки про злу силу гномів, бо ж нікому не хочеться визнавати, що його побив удвічі менший супротивник.