1.2

Не приховуватиму – йдеться про наслідного принца. Так-так, про Його Високість Арголіна, якому нещодавно виповнилося п’ятнадцять і якого ненавидить половина столиці.

Є думка, що хлопчисько до імператора жодного стосунку не має. Судіть самі: в династії ніколи не проявлялась сутність мага, а малюк бам – і вивалив на придворних ого-го який магічний потенціал. Ну тобто перемістив у тронну залу вміст вигрібної ями Його Величності.

Але останнім часом розмови про родовід Його Високості трохи стихли – дуже хлопчина схожий на свого батька, Малдраба Четвертого, в юності. Невисокий, худорлявий, з коротким каштановим волоссям і величезними сірими очима, що більше пасували б якому-небудь ельфові, він міг би легко підкорювати серця простих людей. На жаль, огидний характер не приховаєш, як не старайся.

Так ось, саме через Арголіна ми з братиком і вирушаємо в Клус.

Починалося все напрочуд примітивно… Позавчора… Іноді мені здається, відтоді минули роки!

Був сонячний ранок. Дуже ранній ранок! А хтось із наполегливістю, гідною кращого застосування, обривав дзвоник біля входу. Крізь залишки сну я чула, як бурчала бабуся, вилазячи з ліжка. Вона вдягалась і всоте клялась, що обов’язково встановить звукоізоляцію. Шкода, вдень вона більше дбає про зручність клієнтів, ніж про спокій власної сім’ї. Тато не раз пропонував до вивіски «Хустинки» додати: «З 8 ранку до 8 вечора». Чому «Хустинки»? А ми ж ніби як місце, де можна виплакатися! Аж трясе, як згадаю… З п’яти років не плачу!

Відвідувач тим часом доконав дзвоник і почав гамселити у двері кулаком. Бабуся перейшла на злісний шепіт – на її думку, юним створінням ні до чого чути такі слова (тобто мамі з татом, що піднялися на шум, не треба запам’ятовувати старовинні ельфійські прокляття). Я дістала Зелений блокнот і записала кілька нових висловів. Няву сподобається!

Гостя нарешті впустили. Мені не хотілося вислуховувати довжелезну мораль, без якої бабуся нізащо не обійшлася б, тому я вкрилася ковдрою з головою.

Куди там! Клієнт теж не був у захваті від повчань і відразу взяв бика за роги.

– …Його Величність…

Далі я слухала, квапливо вдягаючи повсякденний одяг – широкі штани та простору сорочку. Мама стверджувала, ніби в давні часи за такий вигляд на вулиці плювали в обличчя, але зараз громадська думка змінилася. Ні, геть усі на «чоловіче» вбрання не перейшли, зате подорожувати або працювати так було набагато зручніше.

Я поспішила до вітальні, проклинаючи долю, за примхою якої не могла пересуватися по будинку непомітно – як мама чи бабуся. І почула своє ім’я!

– …Рена охоче пригледіла б за ним, – впевнено мовив тато. – Тим паче, вона давно мріє пожити десь, окрім Веселого кварталу. Дівчинка наша ще не відьма…

– З глузду з’їхав, Греме?! – це мама. – Їй і двадцяти немає! Я в її віці…

– …втекла в той самий Клус і якось примудрилася вижити, незважаючи на свою сутність, – закінчила бабуся. – Зараз часи спокійніші, оголошено Рік Співробітництва. Та й справа ж бо державного значення. Рено, ти згодна? – Вона несподівано повернулася до кутка біля дверей, де причаїлась я.

Згодна?! Та я пів життя мріяла про подорож!

– Ну, якщо тільки задля блага держави. – І нехай хоч хтось запідозрить, що мені хотілося стрибати від радості!

– Держави? – не вгамовувалася мама. – А доньку нашу хто захистить? За нею хто нагляне?

– Як це хто? – втрутився у сімейну суперечку відвідувач. – Її брат Навагрем.

Ми дружно розреготалися. Клієнт теж невпевнено посміхнувся, але швидко знітився. Дивно, у ельфів має бути краща витримка!

Тато першим зглянувся над ним.

– Пане Дісоне, не звертайте уваги. Нав – не той хлопець, який погодиться їхати за тридев’ять земель, щоб виховувати підлітка. Він… Він просто ледар. Ні краплі відповідальності, лишень дівиці в голові. – Мені здавалося, щасливішого дня в моєму житті не було, а батько все підливав олії у вогонь. – Його Високості такий приклад ні до чого.

Однак імператорський посланець не відступав:

– Повірте, ваш син у порівнянні з мої… молодим спадкоємцем – зразок слухняності. Пані Миго, чи можу я розраховувати на вашу допомогу?

Бабуся кивнула.

Відвідувач відкланявся, а ми почали готуватися до поїздки. Точніше, мене почали готувати… А потім і Нява, що, як завжди, валявся у ліжку до обіду.

Наш день народження став приводом скупитися в дорогу.

Отже, вчора я отримала приголомшливий костюм кольору темного листя, зшитий зі справжньої ельфійської тканини, і кошмарне плаття того ж відтінку, але клуського фасону (балахон, одним словом) від бабусі.

Магічну Кулю (на двох із братом, на жаль), що служитиме щоденником, гасителем шкідливої ​​магії і, заодно, сигналом про допомогу («Буде погано, розбийте його», – туманно порадила мати) від батьків.

Набір рум’ян «Дріада» (так, їх тільки в лісі як маскувальний засіб використовувати) від покоївки Люки.

Дивовижний кинджал гномів від випадкового відвідувача, що зазирнув до нас під час застілля і зрадів запрошенню до столу. Він потім шкодував про свою щедрість, але посоромився вимагати подароване назад.