Новела

Жовта чапля

• Інго Петрівно, - голос в телефонній трубці буз занадто схвильований для такого раннього дзвінка. – Ви ще плануєте їхати до Києва?

Інга глянула на годинник, що світився від місячного сяйва. Було близько п’ятої.

• Так, Сергію, я чекаю авто біля дому, щось трапилось?
• Війна.

Поруч з будинком глухо щось бухнуло. Наче стіна впала. Потім роздався металевий скрежет. Потім ще один вибух. Зі стелі посипалася штукатурка. Інга миттю скочила на ліжку і ввімкнула нічник. Чоловік спокійно спав поруч. в дитячій кімнаті теж було тихо. Ще вибух, скло у гостинній вилетіло з вікна. Інга штовхнула чоловіка:

• Прокидайся! Щось трапилося жахливе.

Матвій сів на край ліжка, і в цю мить у вікно спальні залетіло щось розпечене гаряче. обидва ледве встигли впасти на підлогу. Разом з чоловіком швидко поповзли до дітей. На щастя цю частину будинку не зачепило.

Матвій стягнув двох донечок на підлогу разом з постіллю та накрив їх товстим пледом. Дівчата прокинулися, почали плакати.

• Тихо, лисички, - заспокоювала їх Інга. – Лежіть поки на підлозі, ми з татом зараз розберемося, що робити.

Небо від вибухів посіріло, але для зимового ранку було досить світлим. Інга підняла голову і побачила прямо у вікні два літака.

• Сьогодні у тебе зустріч з інвесторами та підписання контракту, – промовив Матвій. – Водій, мабуть, вже чекає.

Інга з подивом подивилася на нього:

• Який в біса контракт? Про що ти думаєш? Треба перебратися до погребу, там безпечніше.

У погребі родина сиділа, закутавшись у ковдри, не видно було, що відбувається назовні, тільки чутно було вибухи. Дівчата розглядали старі книжки. Шестирічна Іванка знайшла фарби і розмальовку.

• Чапля, - показує вона своїй старшій сестрі малюнок. – Як краще пофарбувати?
• В жовтий, - відповіла Марина. – Нам минулого року, в п’ятому класі розповідали, жовта чапля в Японії допомагає тим, хто у небезпеці.

Іванка вирвала малюнок:

• Будь ласка, врятуй нас, - поцілувала птаха, залишивши на вустах трохи фарби.
• Наче тихо, - чоловік направився до виходу.

Всі вийшли на вулицю. Навколо горіли зламки, пахло паливом та ще чимось неприємним. Вдома  Інга включила телевізор. Новини були не втішні. Задзвонив телефон. То була мама Інги.

• Як ви? Живі, здорові?
• Так, але налякані, не знаю, що робити.
• Кажуть, евакуюють закордон, але чоловіків не випускають.
• Скажу Матвію.

Інга стала збирати речі.

• Куди це ви зібралися? – Матвій стояв у дверному проході.
• Будемо їхати з дітьми звідси.
• Ви не поїдете.

Інга сіла серед розкиданих речей.

• Не розумієш? Діти у небезпеці!
• Можеш їхати сама куди хочеш, а діти залишаться тут! – лаявся Матвій.

Іванка притулила до себе жовту чаплю і по дитячому молилася пташці. Інга підійшла до чоловіка.

• Поїхали з нами, - промовила Інга. – У нас є гроші, заплатимо, тебе випустять.
• Ага, - засміявся чоловік. – Або посадять, або одразу в окоп. Ти хочеш позбутися мене, тільки не знаєш як.
• Та якби я хотіла піти від тебе, то давно це б зробила! Зараз треба думати про дітей!
• Ти там вже когось знайшла!
• Не мели дурниць. Їдемо до моєї мами. Вона дзвонила, буде завтра перевізник.
• І теща в курсі справи, змовники!

Інга у відчаї присіла. Знову оголосили тривогу.

• Йдемо до сховища.
• Ні, залишаємось тут. Пересидимо у погребі.

Скільки часу без світла Інга з родиною просиділа у холодному приміщенні не порахувати. Навколо бомбили, гриміла тяжка артилерія. Мама Інги дзвонила дочці.

• Вже поїхало пів селища з дітьми. Чого чекаєш?

Інга не могла розказати мамі, що їх не пускає чоловік. Вона виходила за водою і бачила все більше зруйновано поруч будинків.

• Одна наша хата стоїть посеред вулиці, трохи зачепило, - сплескувала руками Інга.
• То все жовта чапля, - показувала малюнок донька. – Вона справді чарівна.

Інга гірко посміхалася.

• Дурня це все, доню, - Матвій сердився.

У селі вимкнули світло, людей не залишилось. Собаки не гавкали, коти поховалися, тільки щури бігали по полях. Інга все більше сварилася з Матвієм і плакала.

Одного ранку Марина вийшла на вулицю і побачила бус.

• Мала, є хто живий? – крикнув водій. – Вивозимо усіх, гукни батьків.