Те, що залишається

Мене огорнуло відчуття спокою — ніби все навколо було сном, а я в ньому вже не людина, а сама присутність — подих, погляд без очей. Ми ковзали по дзеркальній поверхні, і з кожною брижею з’являлися уламки мого минулого:— моя рука, що торкається кори старого дерева біля дому
— дівчина з річки, яка зникла, перш ніж я встиг її дістати
— обличчя моєї матері, коли вона ще була молодою  «Не дивися надто довго, — сказав Перевізник. — Відображення можуть затягнути». Я відвів погляд і помітив, що небо над нами знову змінюється. Тріщини, залишені розлитим сонцем, тепер світилися м’яким золотим світлом, ніби шрами, що сяють у темряві. Тоді — з горизонту (хоч його важко було назвати горизонтом) — наближалася постать. Спочатку — лише тінь. Потім — форма. Жінка. Вона йшла по воді, ніби по твердій землі. Її волосся спадало до ніг, сплетене з туману. У руках — посох, вкритий символами, що світилися. Вона не дивилася на нас. Але я знав. Вона прийшла по мене. Перевізник зупинив човен і кивнув. «Іди. Ти маєш піти з нею». Я підвівся. Більше не було мотузок. Не було страху. Лише туман і тиша, в якій дихала сама реальність. Я ступив з човна на поверхню води. Вона мене тримала. Без сплеску. Без брижі. Вона була гладкою — як скло, заморожене в часі. Жінка з волоссям із туману нічого не сказала. Але вона повела мене. Я пішов за нею. Ми рухалися місцем, де часу більше не існувало. Без напрямку. Без звуку. Лише відлуння наших кроків і дивний тиск у грудях — ніби ми йшли не назовні, а всередину. З часом ми дійшли до кола з каменів. У центрі — порожнеча. Чорна. Дихаюча. Прохолодна. Вона пульсувала м’яко — як пам’ять. Жінка зупинилася. Вона не говорила. Але я зрозумів: я маю увійти.«Що це?» — запитав я, не знаючи чому. Вона подивилася на мене очима, яких я не бачив, але відчував. І голос, що відповів усередині мене, був її — і не її.«Це те, що залишається. Це те місце, де ти починаєшся». Я ступив у порожнечу. Вона не була темною. Не була страшною. Вона була як дотик вітру. Як перший спогад. Як звук серцебиття, яке ще не почалося. І тиша прийняла мене. І лише в глибині цієї тиші я знову почув себе.