Глава 19. Револьвер, що не вистрелив  

Н'Джала сів за письмовий стіл і пильно подивився на Бомона.

— Скільки в мене лишилося часу? — спитав він, намагаючись здаватися спокійним.

— Приблизно десять хвилин, — спокійно відповів Бомон. — Не бачу причин, щоб ваше життя тривало довше.

У повітрі зависла напружена пауза. Президент Н'Джала гарячково шукав вихід із ситуації. У шухляді його столу лежав револьвер, і він болісно намагався пригадати, чи замкнув її. Обережно впершись коліном у дно, він ледь помітно посунув шухляду до себе. Та піддалася.

— Але за цей час, пане президенте, — продовжував Жослен, не зводячи очей з Н'Джали, — давайте поговоримо на високі теми: про народне щастя, про свободу, рівність, братерство… Про те, на чому ви грали все життя і що все життя зраджували. Адже я вб'ю вас саме через це, а не з особистої помсти, як ви думаєте.

— Єдина річ, про яку я жалкую, мсьє Бомон, — повільно промовив Н'Джала, і обличчя його посіріло від ненависті, — це те, що я не можу вас убити. Я не можу пробачити собі, що тоді, у Біндовілі, два роки тому, не засудив вас до страти. Досі не можу зрозуміти, чому я так схибив. Адже, по суті, ви не маєте жодної цінності.

Бомон усміхнувся. Безсила лють Н'Джали його бавила.

— Що ви кажете? А по-моєму, якусь цінність я все ж таки маю… Отже, ви не хочете поговорити зі мною наостанок про ідеали добра і зла, справедливість, братерство, свободу? А може, ви й маєте рацію, пане президент. Напевно, для вас усе це лише загальні слова, струс повітря. Що вони означають у порівнянні з такими простими речами, як життя та смерть?

— То чого ж ви чекаєте? — спитав Н'Джала.

Він непомітно рухав колінами, намагаючись висунути шухляду з револьвером, і йому це поступово вдавалося. Вона була вже відкрита сантиметрів на п'ять. Залишалося зовсім небагато…

— Гелікоптер, — відповів Жослен. — Я чую гелікоптер.

Щойно він це сказав, як повітря наповнилося легким гулом. Невеликий спортивний біло-червоний гвинтокрил почав плавно знижуватися над зеленою галявиною перед замком.

***

У цей час у штабі охорони напружено вдивлялися у вікна кабінету. Не було пострілів, не чулося голосів. Здавалося, там точилася тиха, майже дружня розмова.

Полковник Мартен гарячково намагався зв'язатися телефоном із міністром, але йому поки що не вдавалося.

— Я не питаю, як вас звуть, мадемуазель! — розчервонівшись, кричав він у слухавку на якусь секретарку. — Я прошу вас терміново з'єднати мене з міністром. Тут надзвичайна ситуація…

Полковник спітнів від хвилювання, його світле волосся прилипло до чола. Він раз у раз поглядав на годинник, а потім знову переводив очі на освітлені вікна президентського кабінету.

Через вікно він побачив, як до замку повернулися вантажівки із солдатами. Автоматники швидко розсипалися по двору, галереях і галявинах парку, замикаючи апартаменти Н'Джали щільним кільцем.

Мартен поклав слухавку, але майже відразу знову схопив її.

Він уже розумів: кожна наступна хвилина працювала не на нього.

— Хочете розмов про свободу та рівність? — спитав Н'Джала. — Будь ласка. Ви, французи, втопили в крові п'ять республік і три народні революції. І все це заради одного слова — «демократія». Я ніколи не розумів, чому ви всі так причепилися до нього?

Шухляда була вже майже відкрита, і Бомон, який увесь цей час стежив за кожним рухом президента, вирішив покласти край його марним зусиллям.

— Начхати я хотів на цю демократію і на всі ці моральні проблеми, — спокійно сказав він.

Жослен одним блискавичним рухом опинився біля Н'Джали. Він різко висунув шухляду до кінця. Та вдарила президента по руках, на мить паралізувавши його рухи, і Бомон одразу вихопив револьвер.

— Ось ви всі такі, — докірливо сказав він, засовуючи зброю в кишеню куртки. — Кажете одне, а самі тим часом робите протилежне. Ну, годі. Десять хвилин минули. Телефонуйте полковнику Мартену.

Н'Джала повільно підняв руки, потім опустив їх на край столу.

Тим часом у штабі охорони Мартен повернувся до Фаржа.

— Що там діється?

Фарж, не відриваючись від оптичного прицілу гвинтівки, ще довго мовчав, вдивляючись у освітлений кабінет.

— Там якийсь рух, — нарешті відповів він. — Я бачу силуети людей, але поки що не можу зрозуміти, хто з них Бомон, а хто президент.

У цей момент телефоніст гукнув Валеру:

— Пане майоре! Дзвонить президент Н'Джала…

Едуар одразу кинувся до телефону.

— Я слухаю вас, Ваше Превосходительство, — сказав він.

У штабі всі завмерли.

З телефонної трубки почувся здавлений, майже кам'яний голос Н'Джали:

— Ми з паном Бомоном хотіли б вийти так, щоб нас ніхто не бачив. Щоб ні на сходах, ні в коридорах, ні на подвір'ї не було жодної людини. Нам має бути надано вільний прохід до гелікоптера. Ми сядемо в нього разом із паном Бомоном. Це мій наказ.