Глава 14. Подруга президента й не тільки

Звичайно, французька спецслужба ретельно відстежувала всіх відвідувачів президента Н’Джали. Прослуховували телефонні розмови в резиденції, перевіряли персонал готелю, фіксували появу кожного нового гостя. Не залишилися поза увагою і маленькі таємниці мадемуазель Доріс Фредриксен, які дуже швидко стали відомі полковнику Розену.

Його досвід підказував: жінки такого типу з великою ймовірністю можуть стати джерелом інформації для тих, хто цю інформацію шукає.

Тому, коли приблизно через дві години Доріс залишала готель «Рітц», у холі вона зіткнулася з невисоким чоловіком із блідим обличчям і немиготливим поглядом глибоко посаджених чорних очей. На його губах застигла люб’язна усмішка, хоча очі залишалися холодними й настороженими.

Він мовчки показав їй посвідчення.

— Полковник Розен - спецслужба. Ви мадемуазель Доріс Фредриксен?

Доріс із подивом подивилася на нього.

— Так.

— Вам відомо, що на президента Н’Джалу готується замах?

— Замах? На Модібо? — Доріс здивовано підняла брови. — А до чого тут я?

— Ви перебуваєте в близькому оточенні президента. А вийти на Н’Джалу можна не лише через його охорону.

Розен зробив коротку паузу.

— Через вас теж.

Доріс уважніше подивилася на нього.

— І що ви від мене хочете?

— Якщо найближчим часом на вас хтось вийде... — Розен на мить замовк, добираючи слова. — Якщо з вами хтось познайомиться, почне ставити запитання, виявить хоча б найменший інтерес до президента, його охорони, маршрутів або переміщень — ви негайно повідомите мені.

Він простягнув їй візитну картку.

— Ось номер телефону. За ним ви зможете зв’язатися зі мною в будь-який час.

Доріс недбало покрутила картку між пальцями й подивилася на Розена.

— А вас не цікавить моя думка з цього приводу?

Усмішка повільно зникла з його обличчя. Тепер перед нею був справжній Розен — жорсткий, холодний і абсолютно позбавлений бажання вести світські розмови.

— Ваша думка? — перепитав він. — Мене цікавить тільки одне: чи ви зробите те, що я вам сказав.

Доріс спалахнула.

— А якщо я відмовлюся?

Розен кілька секунд мовчки дивився їй в очі.

— Тоді це стане вашою особистою справою.

— І все?

— Ні.

Він нахилився трохи ближче й тихо додав:

— Тоді одного дня ви сядете у свою машину, повернете ключ запалювання... і більше нікуди не доїдете.

Доріс зблідла.

Розен випростався.

— Думаю, я висловився достатньо зрозуміло.

Він знову усміхнувся — тепер майже люб'язно.

— Гарного вечора, мадемуазель Фредриксен.

Розен відступив убік і жестом показав їй дорогу до виходу. Доріс пройшла повз нього, стискаючи в пальцях картку. Лише опинившись біля дверей, вона озирнулася.

Розен уже розмовляв із кимось із персоналу готелю, ніби цієї розмови взагалі не було.

Доріс сховала картку в сумочку.

Тепер вона знала дві речі.

По-перше, французи стежать за президентом. А по-друге, вони готові на все, аби зберегти цю таємницю.

***

Портьє «Хілтона» люб'язно повідомив Жоссу, що Сальваторе Манцоні займає номер тисяча п'ятдесят шість і зараз перебуває у себе.

— Попередити пана Манцоні про ваш візит? — запитав портьє.

— Ні, ні, — заперечив Бомон. — Нехай моя парафія буде для нього маленьким сюрпризом.

На стукіт Бомона двері номера відчинив високий італієць із рухливим обличчям та швидкими карими очима.

Жослен Бомон, не чекаючи зустрічного запитання, заговорив першим:

— Сальваторе Манцоні, морозиво та газовані напої?

— Так! З ким маю честь розмовляти?

— Жослен Бомон, шпионаж та бійки, — люб'язно вклонившись, представився Бомон і... стукнув Сальваторе в чоло.

Бідолашний Сальваторе впав як підкошений.

***

Після розмови з Розеном Доріс Фрідеріксен виявила, що за нею, куди б вона не попрямувала, невідступно йдуть два агенти: високий молодий блондин і другий, старший, брюнет із короткими вусиками. Не намагаючись особливо ховатися, вони ходили за нею магазинами, стирчали в холі готелю, їздили слідом містом.

Спочатку Доріс це навіть розсмішило, але потім вона згадала вираз обличчя Розена і закипіла від люті. Зараз Доріс їхала до «Хілтона», а ці двоє, наче прив'язані, тяглися за нею слідом. Вона зробила кілька кіл малолюдними провулками, але білий «Шевроле» не відставав.

Доріс припаркувала свій «Фоксваген-жук» на паркуванні готелю «Хілтон» і рішуче попрямувала до агентів.