Глава 12. Несподівані зустрічі

Після безсонної ночі та огидного ранкового провалу капітан Фарж, розставивши пости спостереження біля будинку Бомона, вирішив хоча б ненадовго перепочити й зайшов до сусіднього бістро випити кави. Відвідувачів було небагато, і капітан із полегшенням умостився на високому табуреті біля барної стійки, замовивши собі міцного еспресо. Тут, серед звичного дзенькоту посуду, тихого гомону й запаху свіжої випічки, можна було бодай на кілька хвилин забути про невдалу операцію, розлюченого Розена та людину, яка примудрилася вислизнути просто з-під носа в усієї його групи.

Гарсон швидко почаклував біля кавомашини й поставив перед Фаржем маленьку чашку з темною кавою, увінчаною ніжною пінкою. Напій парував, наповнюючи повітря довкола приємним ароматом, і капітан, не кваплячись, зробив перший великий ковток. Гаряча кава розлилася тілом, повертаючи йому відчуття тепла та бадьорості, а разом із ними — бодай крихту душевної рівноваги. Фарж уже починав думати, що ранок, попри всі неприємності, ще можна врятувати, коли підніс чашку до губ удруге й приготувався насолодитися наступним ковтком.

Саме в цю мить чиясь рука без найменших церемоній умочила круасан просто в його каву.

Андре отетерів. Навіть для такого ранку це було вже занадто. Він повільно підвів очі й побачив перед собою високого сіроокого чоловіка в шкіряній куртці, який із цілковитою безтурботністю жував рогалик, наче вони зустрілися тут за попередньою домовленістю й тепер могли спокійно поснідати разом.

— Гарна кава, — поцікавився незнайомець, поглянувши на Фаржа з привітністю доброго давнього знайомого.

Капітан упізнав його відразу: перед ним стояв учорашній волоцюга, той самий обірванець, який допоміг влаштувати безглузду колотнечу біля автомобіля спостереження. Тільки тепер від учорашнього жебрака не залишилося й сліду — перед Фаржем був Бомон, охайний, упевнений у собі й до непристойності спокійний. Рука капітана повільно потягнулася до пістолета, захованого в кобурі під пахвою, проте Жослен помітив цей рух раніше, ніж Фарж устиг торкнутися руків’я. Він перехопив його зап’ясток, одним коротким рухом витяг зброю й відсунувся рівно настільки, щоб опинитися поза досяжністю свого співрозмовника.

— Спокійно, капітане. Нехай поки що побуде в мене, — промовив Бомон, ховаючи пістолет за пояс, після чого знову взявся за круасан, ніби ця невелика пересторога була звичайною частиною ранкового ритуалу.

Фарж дивився на нього розгублено, намагаючись водночас оцінити відстань до дверей, можливість покликати на допомогу й шанси дістати зброю назад. Однак упевненість швидко залишала його, поступаючись місцем неприємному усвідомленню, що зараз усі переваги були на боці людини, яку він ще вчора вважав загнаною в кут.

— Я не хотів так із Жанною… — нарешті заговорив капітан, не зводячи очей із Бомона. — Це так вийшло. Наказ полковника Розена…

— Постав чашку, капітане, а то проллєш, — дбайливо порадив Жослен.

Фарж машинально опустив чашку на стійку, і саме тоді Бомон з розмаху вліпив йому ляпаса. Капітан відлетів убік, зачепив кілька високих табуретів, що з гуркотом посипалися на підлогу, і зрештою опинився серед них, намагаючись зрозуміти, що сталося й чому ранок знову пішов шкереберть.

— Знаєш, — співчутливо промовив Жослен, дивлячись, як Фарж поволі підводиться, тримаючись за щоку, — мені самому не подобаються ляпаси. Але моя дружина просила передати тобі саме такий.

Капітан випростався, похитнув головою й спробував повернути собі бодай рештки гідності. Він усе ще не наважувався наблизитися до Бомона, хоча той поводився так, ніби вони обговорювали звичайну службову неприємність.

— Я не в захваті від гри, яку влаштував Розен, але…

— Так, я розумію, — охоче погодився Жослен. — Робота є робота.

І перш ніж Фарж устиг вирішити, чи варто сприймати ці слова як примирення, Бомон ударив його вдруге. Цього разу капітан пролетів через добру половину бістро й урешті врізався боком у гострий кут більярдного столу, після чого сповз на підлогу, глухо застогнавши.

Поки Фарж сидів біля столу, невпевнено обмацуючи забитий бік і намагаючись зосередити погляд, Бомон спокійно допив залишки кави, доїв круасан і попрямував до виходу. Кілька відвідувачів завмерли на своїх місцях, удаючи, що нічого особливого не сталося, а гарсон так і залишився стояти біля кавомашини з рушником у руках, не знаючи, чи варто втручатися, чи краще вдати, що ранкова сцена його зовсім не стосується.

Уже біля дверей Жослен зупинився, озирнувся на стійку й звернувся до гарсона з тією самою привітною невимушеністю, з якою кілька хвилин тому поцікавився якістю кави:

— А тепер — каву та рогалик для мого друга!

Не чекаючи відповіді й не звертаючи уваги на заціпеніння, що охопило присутніх, Бомон вийшов на залиту ранковим сонцем вулицю, залишивши позаду капітана Фаржа, розбиті табурети й чергову невдалу спробу затримати людину, яка, здавалося, завжди опинялася на крок попереду своїх переслідувачів.

***

 Бомон ішов Парижем без певного маршруту, дозволяючи місту самому вести його вулицями, які колись були для нього звичайними, майже непомітними. Осінь розкидала над Сеною м’яке, прохолодне золото, і в цьому спокійному світлі навіть знайомі блідо-жовті фасади будинків здавалися трохи чужими, ніби застиглими в очікуванні чогось невідомого. Шелест опалого листя під ногами та далекий гуркіт міського транспорту зливалися в монотонний, майже заколисуючий шум. Місто жило своїм звичним життям, байдуже до його тривог, і ця буденна краса на кілька хвилин дарувала дивну ілюзію, що минулого більше не існує, а попереду немає жодної небезпеки.