Глава 9. Термінова нарада

Нарада почалася без протоколу, без звичайної процедури доповіді й без попереднього повідомлення. Двері зачинилися, і за кілька хвилин у кабінеті залишилися люди, які ще вранці навіть не підозрювали, що ім’я Жослена Бомона знову прозвучить у цих стінах.

Майор Валера сидів біля вікна. Колись вони з Бомоном працювали разом. Не під час тієї останньої операції — тоді Бомон діяв сам, як і завжди, — але раніше Валера був його напарником, людиною, якій Бомон міг довірити свою спину. Вони разом проходили підготовку, разом працювали в Африці, на Близькому Сході, в Європі. Валера знав його краще за багатьох.

І, можливо, саме тому тепер мовчав.

Навпроти нього сидів полковник Мартен — повнуватий, сивий, із важким поглядом людини, яка давно звикла приймати рішення, не замислюючись над їхньою моральною ціною.

Поруч розмістився новопризначений міністр — кремезний чоловік середніх років, із фігурою, не надто вдалою для його дорогого костюма. Він мав типове обличчя професійного політика, завжди готове до доброзичливої усмішки, але майже ніколи не видавало справжніх думок.

Міністр народився в родині шахтаря й любив про це нагадувати, хоча сам спускався у забій лише одного разу — вже будучи депутатом, під час інспекційної поїздки. Він багато працював над собою і багато чого досяг, але при цьому зумів не втратити свого гасконського акценту. Це допомагало йому розмовляти з людьми просто й невимушено, а за потреби навіть прикидатися таким собі простуватим гасконським мужиком.

Він ще не встиг звикнути до свого нового кабінету, а тепер опинився в центрі справи, про які досі не чув, й, навіть не мав бажання знати. До призначення міністр очолював Міністерство сільського господарства і, як згодом не раз подумав Валера, знав про роботу спецслужб приблизно стільки, скільки сам Валера знав про вирощування цукрових буряків.

Полковник Розен — командир спеціальної оперативної групи — сидів трохи осторонь, майже повністю сховавшись у тіні. Хижий профіль, тонкі губи, витягнуте обличчя — усе в його зовнішності здавалося гострим і непривітним. Він не любив Бомона ще до того, як той зник. Тепер на його обличчі читалося щось середнє між тривогою і прихованим задоволенням.

— Я завжди казав, що з ним будуть проблеми, — промовив він.

Валера повільно повернув голову.

— Ви завжди говорили, що з ним будуть проблеми після того, як він починав виконувати завдання, які інші боялися навіть обговорювати.

Розен холодно посміхнувся.

— Це не змінює результату.

— Якого результату?

— Він повернувся.

Запала тиша.

За спиною Розена, майже в повному затінку, стояв капітан Фарж — заступник Розена — старший оперативник. На його худорлявому, злому обличчі, обрамленому довгим світлим волоссям, грали жовна, а тонкі губи ледь стримували злорадну усмішку.

Біля стіни, в інвалідному візку, сидів інструктор Пікар — у військовом однострої з орденськими планками, але без знаків розрізнення. Колись саме він готував Бомона до роботи: навчав його стріляти, виживати, зникати в натовпі, читати людей, не довіряти очевидному й ніколи не залишати після себе слідів.

За роки служби Пікар бачив десятки підготовлених ним агентів, але Бомон був іншим. Не кращим і не гіршим — просто іншим.

Бомон ніколи не просив пояснень.

Він просто запам’ятовував.

На краю столу з документами сиділа Аліса Анслен, стенографістка африканського відділу. Вона майже не дивилася на інших. Колись її та Бомона пов’язували не тільки службові стосунки. Тепер між ними залишалося лише минуле, про яке тут ніхто не говорив.

Але коли в цій кімнаті знову прозвучало його ім’я, Аліса відчула те, чого не відчув жоден із чоловіків: не просто страх перед наслідками.

Вона раптом усвідомила, що людина, яку вона оплакала два роки тому, справді повернулася.

І що рано чи пізно їй доведеться зустрітися з ним.

Полковник Мартен поклав долоню на роздруківку телеграми з її розшифровкою.

— Хто-небудь може пояснити мені, як мертвий агент передав нам повідомлення?

Ніхто не відповів.

Міністр нервово поправив окуляри.

— Може бути провокація?

— Може, — відповів Валера. — Але код справжній.

— Його могли викрасти.

— Код був змінений після операції.

— Тоді як він його знає?

Мартен подивився на Валеру. Той мовчав. Пікар теж. Аліса повільно опустила очі.

Розен першим порушив тишу.

— Якщо це справді Бомон, виникає інше питання. Що він збирається робити?

Валера відповів не відразу.

— Те, заради чого повернувся.

— А саме?

Валера подивився на телеграму.

— Закінчити свою роботу.

У кабінеті знову стало тихо.

Мартен повільно підняв голову.