Трудовий день розпочався для Ігоря не надто вдало. Не встиг чоловік потрапити на своє робоче місце, як на нього тут же налетів шеф, з добрим прочуханом. Причина для невдоволення начальника була по суті дріб’язковою, просто в одному зі звітів, що Ігор підготував минулого тижня, вкралася маленька й несуттєва неточність. Виправити її було справою кількох хвилин, і чоловік з цим швидко впорався, однак настрій йому вже було добряче зіпсовано.
Близько полудня трапилася ще одна неприємність. На об’єкті, що обслуговувала його фірма, стався якийсь непередбачуваний збій, і хоча ремонтна бригада на виклик виїхала вчасно, Ігор все ж вирішив за доцільне самому проконтролювати виконання робіт. Всі несправності було усунуто оперативно і без будь-яких нарікань зі сторони клієнта. Та шефові було на це начхати, й він знову відшпетив чоловіка мов останнього шмаркача. Не залишалося й найменших сумнівів в тому, що пихатий самодур навмисне так присікується, щоб врешті-решт добитися у директора його звільнення.
Що ж, роздратовано думав Ігор повертаючись з роботи додому, я не дам цьому пришелепуватому дурисвіту такого задоволення. Завтра сам піду до директора фірми, та покладу йому на стіл заяву на звільнення. А там вже будь, що буде. Такий фаховий спеціаліст як він не пропаде, а завжди знайде собі достойне місце заробітку.
Гнівні міркування чоловіка перервав дзвінкий тенькіт його мобільного телефону. Витягнувши апарат він побачив на екрані смартфону коротке повідомлення від дружини: «Я вже вдома. Готую твої обожнюванні книдлі з сиром. Чекаю, цілую, люблю». Кілька простих слів, а вони пролилися на серце Ігоря мов цілющий бальзам вмить прогнавши з його свідомості весь той неприємний осад, що зібрався за весь день. І вже за якусь хвильку чоловік забувши про недолугого шефа та його нескінченні причіпки сповна віддався солодким спогадам минулого.
…Своє перше і єдине кохання Ігор зустрів цілком випадково. В той незабутній вечір він, в компанії друзів-байкерів, гасали навколишніми селами, в пошуках нових пригод та незвичних вражень. Бо що ж може бути кращими чим норовливий залізний кінь під тобою, а попереду незвідана нічна темінь і шалені перегони з бешкетником-вітром? Особливо коли ти молодий, кров нуртує в тілі від адреналіну, а душа потребує героїчних подвигів і безстрашних звитяг.
Ніяких подвигів і звитяг у нічим не примітному селі, куди вони випадково навідалися, звісно ж не знайшлося. Там був звичайнісінький клуб у якому вирувала традиційна суботня дискотека. Молоді на танцювальному майданчику зібралося чимало, та Ігорю все ж кинулася у вічі одна дівчина. Невисока, тендітна, з пишним каштановим волоссям і сяючими блакитними очима. Не глянцева красуня, однак доволі симпатична та приваблива.
Чому серед танцюючої юрби він тоді звернув саме на неї увагу? Та мабуть якраз через ці чарівні очі і їхнє чаклунське сяйво, що враз заполонили його серце і душу якоюсь особливою ніжністю та теплом. Парубок підійшов до дівчини та запросив на танець, після якого вони й познайомилися. Її звали Оксаною, і своє ім’ям юнка вимовила таким ангельським голосом, що Ігор відразу для себе вирішив – вона неодмінно має стати його коханою дівчиною.
Так воно врешті-решт трапилося, хоча юнакові довелося докласти для цього багацько зусиль і старань. На заваді виникло чимало всіляких перешкод. Найближчі друзі глузливо запитували, нащо ця сільська простачка здалася йому – корінному жителю великого міста. Рідні не втомлювалися нагадувати про різницю у віці, адже Оксана була на декілька років старшою за Ігоря. Зрештою й сама дівчина спершу не надто вірила в щирість юнацьких залицянь та клятв. Та хлопець не опускав руки й не здавався бо закохався в Оксану до повної знетями, тож вдача все ж посміхнулася йому.
До найголовнішого випробування їхніх стосунків, парубок поставився вже зі спокійним серцем. Розпочалися вони коли хлопцеві прийшла повістка з військкомату. На той час вони зустрічалися вже близько року, тож Ігор і на йоту не сумнівався в тому, що кохана дочекається його повернення з армії. Юнак був переконаний, що Оксана дотримається даної обітниці, не покине та не зрадить йому, і щоб не трапилося та все ж діждеться кінця служби.
Надії і сподівання не обманули Ігоря. Півтори роки в армії пролетіли непомітно, адже дівчина при всякій нагоді намагалася підтримувати його. Їхні телефонні розмови додавали хлопцеві сили і впевненості у найскладніші хвилини. Тільки-но звільнившись з війська хлопець відразу помчав на зустріч з коханою. Він так нетерпляче поспішав, що купив перший-ліпший букет квітів на який натрапив. Це були звичайні жоржини, що відтоді стали своєрідним символом їхнього палкого та пристрасного кохання…
Згадавши про квіти чоловік зупинився біля найближчої квіткової крамниці. Хоч вони з дружиною вже скільки років прожили разом, та він ніколи не зраджував цій давній традиції. Частенько, без всякої на це причини, заходив в такий от квітковий рай, наповнений п’янкими ароматами елегантних троянд, вишуканих тюльпанів і граційних гвоздик, і замовляв букет… простих жоржин. Нерідко квіткарі дивувалися з такого вибору Ігоря, і на їхні безмовні запитання він сміючись відповідав: «Жоржини для коханої дружини».
От і тепер, купляючи квітковий букет, чоловік був упевнений в тому, що цей маленький, однак приємний, сюрприз неодмінно зробить сьогодні Оксану ще на крапельку щасливішою. Приймаючи жоржини дружина у відповідь обов’язково обдарує його своєю іскрометною посмішкою, люблячим блиском сяючих очей і палким, солодким поцілунком. Саме те, що допоможе йому розігнати спогади про повсякденні клопоти й негаразди на роботі, та зі спокоєм і впевненістю чекати на невідоме завтрашнє майбутнє.
#3479 в Сучасна проза
#9714 в Любовні романи
#2360 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 12.05.2021