Глава 4.

Свідомість поверталася повільно, ніби Жорж виринав із глибини, не розуміючи, де закінчується важкий сон і починається реальність. Спочатку він відчув біль — глухий, важкий, зосереджений десь у потилиці й такий сильний, що кожен удар серця віддавався під черепом. Потім прийшло відчуття холодного бетону під щокою, запах пилу, нагрітого металу й крові. Лише після цього він наважився розплющити очі.

Деякий час Жорж просто лежав, намагаючись пригадати, що сталося. Сонце, яке перед початком стрілянини стояло майже над головою, тепер опустилося до горизонту, і довгі тіні від контейнерів перетинали транспортну платформу темними смугами. Отже, він пролежав непритомний кілька годин. Жорж обережно сперся долонею об бетон і спробував підвестися, але світ одразу хитнувся, перед очима попливли темні плями, а до горла підкотила нудота. Довелося завмерти на кілька секунд, чекаючи, поки запаморочення хоча б трохи відступить.

Разом зі свідомістю почала повертатися й пам'ять. Перший постріл, який ніхто не сприйняв серйозно. Солдат їхнього підрозділу, що раптом відкрив вогонь по своїх товаришах. Люди, які без жодної видимої причини кидалися один на одного. Характерники, котрі намагалися зупинити бій, у якому не існувало ні противника, ні лінії фронту. Останнім Жорж пригадав пораненого, до якого кинувся на допомогу. Чоловік підняв зброю, пролунав постріл, а потім щось важке вдарило Жоржа в голову.

Він повільно сів і торкнувся потилиці. Пальці одразу натрапили на засохлу кров, але сама рана, схоже, вже не кровоточила. Значно більше його непокоїло інше: навколо стояла майже цілковита тиша. Після хаосу, який панував тут перед тим, як він знепритомнів, вона здавалася настільки неприродною, що Жорж мимоволі прислухався, очікуючи почути хоча б віддалений постріл або людський голос. Проте транспортний вузол мовчав. Автоматичні крани застигли над контейнерами, вантажні платформи більше не рухалися, а звичний виробничий гул, який ще вранці здавався невіддільною частиною цього місця, зник.

Коли Жорж нарешті зміг підвестися, перед ним постала зовсім інша картина, ніж та, яку він пам'ятав. На бетоні лежали тіла, покинута зброя, розкидані інструменти й особисті речі. Біля дальнього в'їзду зіткнулися кілька вантажних платформ, одна з них перекинулася набік і перегородила частину дороги. Під стрілою крана нерухомо висів великий контейнер, який так і не встигли опустити на землю. Здавалося, весь величезний комплекс зупинився за одну мить, а потім люди просто залишили його напризволяще.

Жорж підійшов до найближчого солдата й опустився поруч. Він упізнав чоловіка, який одним із перших почав стріляти у своїх товаришів. Тепер той лежав нерухомо, а поряд із рукою валявся голкомет. На його обличчі не застигло ні страху, ні болю, ні тієї люті, яку Жорж очікував би побачити в людини, що кілька годин тому безжально вбивала тих, із ким служила багато років. Вираз обличчя був майже спокійним, і від цього ставало ще моторошніше.

Перевіривши пульс і не знайшовши його, Жорж перейшов до наступного тіла, потім ще до одного. Серед тих, кого він знайшов поблизу, живих не було, однак дуже скоро він помітив дивну річ: загиблих було значно менше, ніж людей, які перебували на платформі перед початком стрілянини. Тут працювали сотні людей, не рахуючи охорони та його власного підрозділу, але більша частина транспортного вузла тепер була порожньою. Жорж не знав, куди поділися інші. Можливо, їм вдалося втекти. Можливо, вони сховалися в навколишніх будівлях або пішли до міста. Після побаченого він не хотів думати про іншу можливість — що ті, хто вижив тут, просто перенесли безумство далі.

Тоді він згадав про характерників.

Жорж почав оглядати тіла уважніше, переходячи від одного до іншого й шукаючи знайому темну броню, але не знайшов жодного з трьох. Характерники зникли. Ще до початку стрілянини вони поводилися так, ніби відчували наближення небезпеки, а коли почався хаос, Жорж бачив, як вони намагалися зупиняти людей і витягувати поранених. Якщо їм вдалося вижити, вони могли привести допомогу або хоча б зрозуміти, що сталося. Жорж ухопився за цю думку, хоча й сам не знав, наскільки вона була реальною.

Він машинально підняв ліву руку, збираючись викликати командира, і лише тоді згадав про власний браслет. Пристрій, який ще вранці просто відмовлявся вмикатися, тепер був остаточно знищений. Захисний корпус тріснув навпіл, кілька внутрішніх елементів почорніли, а з-під розбитої пластини стирчали тонкі провідники. Жорж кілька разів спробував запустити аварійне відновлення, хоча чудово розумів, що це безглуздо, а потім із роздратуванням опустив руку.

Ще кілька годин тому несправний браслет здавався дрібною прикрістю, через яку після повернення доведеться витратити час на ремонт. Тепер Жорж залишився без мислезв'язку, без доступу до інформаційної мережі й без можливості дізнатися, що відбувається навіть за кілька кілометрів від нього. Він настільки звик до постійної присутності технології в повсякденному житті, що лише зараз усвідомив, наскільки безпорадною може стати людина, коли вся інформація, яку вона звикла отримувати майже миттєво, раптом стає недоступною.

Перевіривши голкомет і підібравши кілька запасних магазинів, Жорж рушив до диспетчерського центру. Електрика в будівлі ще працювала, хоча частина обладнання вже перейшла в аварійний режим. На моніторах безперервно з'являлися повідомлення про зупинку транспортних ліній, зіткнення, втрату керування автоматичними системами та розрив зв'язку з окремими районами міста. Жорж спробував викликати місцеву службу безпеки, потім військових і, не отримавши відповіді, переключився на медичну службу. Цього разу з'єднання встановилося, але замість оператора він почув лише важке дихання, далекий крик і якийсь незрозумілий гуркіт. За кілька секунд канал обірвався.