Глава 3.

Підрозділ швидко розійшовся по визначених секторах, і вже за кілька хвилин життя транспортної платформи повернулося до звичного ритму. Озброєні військові давно стали для працівників комплексу такою ж буденною частиною робочого дня, як і характерники, що час від часу супроводжували особливо важливі вантажі. Люди продовжували займатися своїми справами, майже не звертаючи уваги на присутність охорони. Під високими стрілами кранів повільно рухалися автоматичні платформи, диспетчери перевіряли транспортні накладні, а між рядами контейнерів безперервно снували навантажувачі, створюючи рівний виробничий шум, який за кілька хвилин перестаєш помічати.

Жорж зайняв позицію біля крайнього ряду контейнерів, звідки добре проглядалася майже вся платформа. Він звично перевірив свій сектор, машинально відзначив кілька місць, де за потреби можна було сховатися від вогню, після чого сперся плечем об холодний метал. З роками він навчився не напружуватися без потреби. Якщо навколо панував порядок, не варто було вигадувати небезпеку там, де її не існувало.

Проте цього разу відчуття спокою так і не прийшло. Жорж знову подивився на характерників і побачив, що командир саме розмовляє з одним із них. Розмова тривала недовго, але він помітив, як командир двічі перепитав співрозмовника, ніби сподівався отримати більш зрозумілу відповідь. Зрештою характерник лише похитав головою, і командир повернувся до підрозділу.

— Розтягніться трохи ширше, — спокійно наказав він. — І не втрачайте пильності.

— Є якась інформація? — озвався один із бійців.

Командир на мить замовк.

— Ні. Просто характерникам щось не подобається.

Більше запитань ніхто не ставив. За роки служби всі звикли до того, що характерники іноді помічали те, чого не відчували звичайні люди. Що саме привертало їхню увагу, вони й самі не завжди могли пояснити, але нехтувати такими передчуттями ніхто не збирався.

Жорж ще раз уважно оглянув платформу. Сонце вже піднялося досить високо, і металеві контейнери відкидали короткі тіні на бетон. Біля диспетчерської вежі двоє працівників жваво про щось сперечалися, розмахуючи руками. Неподалік молодий водій транспортної платформи сміявся з чиїхось слів, отриманих через браслет мислезв'язку, а літній технік неквапливо сьорбав каву з металевого кухля, спостерігаючи, як автоматичний кран установлює черговий контейнер.

Картина була настільки звичайною, що Жорж почав відчувати незручність через власну настороженість. Можливо, цього разу характерники й справді помилилися?

Ця думка промайнула лише на мить.

Жорж так і не зрозумів, що сталося першим.

На якусь частку секунди кілька людей неподалік майже одночасно завмерли. Молодий водій перестав сміятися на півслові. Один із працівників біля диспетчерської вежі опустив руку, так і не закінчивши жесту, а літній технік повільно відвів кухоль від губ.

Це тривало так недовго, що Жорж, можливо, взагалі не звернув би на це уваги.

А потім пролунав постріл.

Звук прокотився платформою так несподівано, що перші кілька секунд ніхто навіть не зрозумів, що сталося. Люди розгублено озиралися, намагаючись знайти джерело небезпеки, а один із охоронців біля дальнього входу повільно опустив очі на темну пляму, що швидко розтікалася по бронежилету. Він ніби ще не вірив у те, що сталося, зробив крок уперед, спробував щось сказати, але слова так і не зірвалися з губ. За мить його ноги підломилися, і тіло важко впало на бетон.

Жорж уже піднімав голкомет, уважно вдивляючись у навколишні будівлі. Перша думка була очевидною — напад. Хтось проник на територію комплексу або зайняв позицію на одному з дахів. Його погляд швидко ковзав по вікнах, вентиляційних шахтах, оглядових майданчиках, але ніде не було навіть натяку на стрільця.

І саме в ту мить, коли Жорж почав розуміти, що щось у цій картині не складається докупи, зовсім поруч пролунала довга черга.

Він різко обернувся й на мить завмер, не вірячи власним очам.

Стріляв один із солдатів його підрозділу.

Ще кілька хвилин тому вони разом перевіряли периметр, перекидалися жартами й обговорювали, скільки часу забере це чергове відрядження. Тепер той самий чоловік стояв посеред платформи й спокійно, майже беземоційно, розстрілював людей, із якими прослужив не один рік.

Жорж не відразу усвідомив, що серед тих, хто падав на бетон, були його власні товариші. Один із них устиг лише обернутися на звук пострілів, ніби хотів запитати, що відбувається, але нова черга обірвала цей рух разом із його життям.

— Що ти робиш?! — вихопилося в Жоржа.

Солдат навіть не повернув голови. Здавалося, він узагалі не чув ні криків навколо, ні голосу Жоржа, ні пострілів, які вже починали лунати з інших кінців платформи. Його обличчя залишалося дивовижно спокійним, а рухи — чіткими й відпрацьованими. Він неквапливо змінив магазин, ніби перебував на стрільбищі, а не посеред транспортного комплексу, де за лічені секунди загинули люди, з якими він щойно стояв поруч.

Жорж уже кинувся вперед, збираючись збити його з ніг, коли постріли пролунали ліворуч. Майже відразу їм відповіла черга з протилежного боку платформи, потім ще одна — десь за рядами контейнерів.

Стрілянина спалахувала в різних частинах комплексу, швидко перетворюючи платформу на суцільний хаос. Жорж утратив будь-яке уявлення про те, звідки саме йде напад, а головне — хто на кого нападає.