Глава 1.

Жорж прокинувся від короткого імпульсу браслета.

— Збір підрозділу. П'ятнадцять хвилин. Сектор «Тета». Повна бойова готовність.

Повідомлення згасло майже миттєво. Він машинально підтвердив отримання, підвівся з вузького армійського ліжка й кілька секунд просто стояв біля невеликого ілюмінатора казарми.

За товстим бронесклом повільно пропливала поверхня Нульового плану. Навіть звідси було добре видно нескінченні сірі простори, вкриті попелом і льодом. Колись унизу вирувало життя, але після Великого Попелу планета так і не оговталася. Сонячне світло тьмяно відбивалося від замерзлих рівнин, над якими подекуди здіймалися хмари пилу, а по всій поверхні, наче артерії, простягалися довгі смуги міст-шляхів, що давно стали справжнім домом для більшості людства.

Жорж затримав погляд на планеті ще на мить. Він добре знав розрахунки геологів. Земля під ними повільно вмирала. Давня війна залишила по собі не лише радіацію й попіл. Застосована тоді тектонічна зброя порушила рівновагу самої планети, і тепер її надра невпинно накопичували напруження. Учені вже не сперечалися про те, чи станеться катастрофа. Вони сперечалися лише про те, чи вистачить людству трьохсот років, щоб знайти спосіб урятуватися.

Саме тому експедиції на інші плани, які дехто називав паралельними світами або іншими вимірами, ніколи не були просто дослідницькими. Кожен новий союзник, кожна нова технологія, кожне відкриття могли стати ще одним кроком до порятунку всього людства.

Так було не завжди.

Після Великого Попелу людство втратило майже все, чого досягло за попередні століття. Уцілілим довгі роки доводилося думати не про нові відкриття, освоєння космосу чи розвиток науки, а про найнеобхідніше: тепло, їжу, безпечне житло й можливість просто пережити наступну зиму на спустошеній війною планеті.

Жорж знав про ті часи переважно з розповідей батьків. Вони обоє пережили останні місяці війни й те, що настало після неї, в одній із пошкоджених секцій міста-шляху. Центральні системи майже не працювали, зв'язок з іншими секціями давно зник, а запаси зменшувалися з кожним днем. Кілька місяців люди розбирали покинуті приміщення в пошуках усього, що могло горіти, ремонтували старі системи очищення води й ділили залишки їжі. Ніхто не знав, чи залишився хтось живий за межами їхньої секції.

Батько розповідав, що наприкінці вони вже майже перестали чекати на допомогу. Люди просто намагалися протриматися ще один день, потім наступний, хоча всі розуміли, що запаси рано чи пізно закінчаться. З кожним тижнем ставало дедалі холодніше, обладнання виходило з ладу, а полагодити його часто було нічим. Уперше за всю історію цивілізації люди, здатні колись будувати орбітальні станції й досліджувати космос, знову опинилися перед найпростішим питанням — як не померти від голоду й холоду.

А потім одного дня просто посеред їхньої секції відкрився портал.

З нього вийшов хлопець, якого батьки Жоржа знали ще до війни. Не близький друг і не родич — просто знайоме обличчя з того життя, яке тепер здавалося майже нереальним. Вони часто бачили його раніше й ніколи не могли уявити, що саме він одного дня повернеться до них із чужого світу.

Він виявився характерником.

Як і багатьох інших, пробудження сили закинуло його далеко від дому, на один із чужих планів. Йому пощастило більше, ніж більшості: Нульовий план виявився відносно близько, і хлопець досить швидко навчився керувати своєю здатністю та відкривати портали. Інших характерників доля розкидала значно далі — на десятки, а іноді й сотні планів від рідного світу. Дехто загинув, так і не знайшовши дороги назад. Хтось залишився жити у світі, куди його закинуло. А хтось роками переходив від плану до плану, поступово наближаючись до дому.

Той хлопець був лише одним із тих, кому вдалося повернутися.

Спочатку він знайшов кілька груп уцілілих, потім почав шукати інших. Навколо нього, як і навколо інших характерників, що поверталися в різних частинах планети, поступово збиралися люди. Відновлювався зв'язок між відрізаними поселеннями, з'являлася можливість долати території, через які раніше неможливо було пройти, а портали відкривали доступ до ресурсів і знань, яких на спустошеній Землі вже майже не залишилося.

З роками характерників поверталося дедалі більше. Вони приходили різними шляхами й приносили із собою знання про світи, в яких побували. Саме їхнє повернення стало одним із головних чинників, що допомогли розрізненим групам уцілілих знову відчути себе частиною єдиної цивілізації.

Для батьків Жоржа все було значно простіше. Вони до кінця життя пам'ятали день, коли в темному коридорі напівмертвого міста-шляху відкрився портал і з нього вийшов знайомий хлопець. До тієї миті вони були майже впевнені, що їхній світ закінчується разом із ними. Після неї вперше за багато місяців з'явилася надія, що за межами їхньої секції все ще існує майбутнє.

Відродження Нульового плану тривало десятиліттями. Людство поступово відбудовувало втрачене, відновлювало й розширювало міста-шляхи, знову виходило на орбіту й повертало собі здатність дивитися в майбутнє. Контакти з іншими планами прискорили цей процес, дали доступ до нових знань і технологій, але головною зміною, мабуть, було навіть не це. Після років, коли кожна група вцілілих думала лише про наступний день, люди знову почали вірити, що в їхньої цивілізації цей наступний день узагалі буде.

Тепер, через багато десятиліть, над спустошеною планетою знову працювали орбітальні станції, міста-шляхи простягалися на тисячі кілометрів, а люди подорожували до інших планів. Та минуле нікуди не зникло. Воно залишалося в попелястому небі, мертвих землях і в розрахунках учених, які нагадували: людство отримало час, але ще не отримало порятунку.