Перша книга циклу Характерники

Жорж прокинувся від короткого імпульсу браслета.

— Збір підрозділу. П'ятнадцять хвилин. Сектор «Тета». Повна бойова готовність.

Повідомлення згасло майже миттєво. Він машинально підтвердив отримання, підвівся з вузького армійського ліжка й кілька секунд просто стояв біля невеликого ілюмінатора казарми.

За товстим бронесклом повільно пропливала поверхня Нульового плану. Навіть звідси було добре видно нескінченні сірі простори, вкриті попелом і льодом. Колись унизу вирувало життя, але після Великого Попелу планета ще не оговталася. Сонячне світло тьмяно відбивалося від замерзлих рівнин, над якими подекуди здіймалися хмари пилу, а по всій поверхні, наче артерії, проходили довгі смуги міст-шляхів,, що давно стали справжнім домом для більшості людства.

Жорж затримав погляд на планеті ще на мить. Він добре знав розрахунки геологів. Земля під ними повільно вмирала. Давня війна залишила по собі не лише радіацію й попіл. Застосована тоді геологічна зброя порушила рівновагу самої планети, і тепер її надра невпинно накопичували напруження. Учені вже не сперечалися про те, чи станеться катастрофа. Вони сперечалися лише про те, чи вистачить людству ста років, щоб урятуватися.

Саме тому експедиції на інші плани ніколи не були просто дослідницькими. Кожен новий союзник, кожна нова технологія, кожне відкриття могли стати ще одним кроком до порятунку всього людства.

Він швидко вдягнув польову форму, закріпив бронежилет, перевірив зброю й вийшов із казарми. Підрозділ уже збирався біля внутрішньої транспортної лінії станції.

— Нарешті, сонько, — усміхнувся кремезний Віктор. — Ми вже думали летіти без тебе.

— І хто тоді понесе твій рюкзак? — не залишився в боргу Жорж.

Кілька бійців засміялися, такі жарти давно стали звичним ритуалом перед кожним завданням. Командир дочекався, поки всі займуть місця у вагоні внутрішнього транспорту, й відкрив тактичну схему.

— Завдання просте. Із транспортного складу необхідно доправити спеціальний науковий вантаж до наших союзників. На місці нас уже чекатимуть характерники, які відкриють портал безпосередньо до дослідницького комплексу. Після переходу беремо вантаж під охорону й супроводжуємо його до наукової групи.

— Знову ескорт, — невдоволено буркнув хтось позаду.

— І слава Богу, — усміхнувся Віктор. — Краще кілька годин походити за контейнерами, ніж тиждень ганятися за контрабандистами.

Командир лише ледь усміхнувся.

— Якщо все мине спокійно, до вечора будете вдома.

Жорж теж не очікував жодних несподіванок. Подібні місії давно стали звичайною частиною служби. Союзники постійно обмінювалися обладнанням, результатами досліджень, новими матеріалами й дослідними зразками. Одні привозили те, чого бракувало Нульовому плану, інші натомість отримували доступ до знань характерників про інші світи. Співпраця тривала вже багато років і давно стала настільки звичною, що ніхто не сприймав її як щось особливе.

Потяг безшумно ковзав усередині кільцевого транспортного тунелю орбітальної станції. За панорамними секціями корпусу одна за одною пропливали величезні виробничі модулі, ремонтні доки, склади й ангари. Усе навколо працювало безперервно, ніби єдиний живий організм, від якого залежало життя мільйонів людей на поверхні планети.

За кілька хвилин транспорт зупинився біля одного з найбільших логістичних секторів станції. Важкі шлюзові двері повільно розійшлися в боки і Жорж разом із підрозділом увійшов до величезного складського ангара.

Під високою стелею безперервно рухалися автоматичні крани, вантажні платформи перевозили контейнери між зонами відправлення, а техніки завершували останні перевірки обладнання. Майже в самому центрі ангара вже стояв контейнер, заради якого їх викликали.

Поряд із ним мовчки чекали троє характерників. Як завжди, вони прибули раніше за всіх.

Навіть серед сотень людей їх неможливо було не помітити. Високі, спокійні, одягнені в однакову темну броню, вони майже не розмовляли між собою. За їхніми плечима висіли шаблі, які давно стали легендою навіть серед військових. Казали, що світова заточка їхніх клинків дозволяє розсікати будь-який матеріал — від танкової броні до найміцніших сплавів. Жорж не знав, чи правда це, але одного разу власними очима бачив, як характерник одним ударом розрубав броньовані двері аварійного сховища завтовшки майже пів метра.

Втім, навіть без шабель вони залишалися найнебезпечнішими воїнами Нульового плану. Їхня швидкість, реакція і сила давно стали предметом численних історій, хоча самі характерники ніколи не любили говорити про свої можливості.

Один з характерників коротко кивнув командирові, цього було достатньо. Портал мав відкритися за кілька хвилин

— Цього разу нас супроводжують троє, — тихо сказав Віктор.

— Вантаж справді настільки важливий?

— Або маршрут.

Жорж лише знизав плечима. Він давно перестав намагатися зрозуміти логіку, за якою характерники визначали рівень небезпеки. Якщо вони вважали за потрібне йти разом із вантажем, значить, на це були причини.

Один із характерників зробив кілька кроків уперед і зупинився посеред вільного майданчика між контейнерами. Навколо нього не було жодних пристроїв чи складних механізмів. Лише рівна бетонна підлога складу, на якій зазвичай розверталися навантажувачі.