13 Глава

Сидячи у інвалідному візку біля відчинених дверей бібліотеки, я прислухаюся до розмови:
- Нік, що сталося? Ти про наш договір  хотів поговорити ?
- Так це дуже важливо , тут таке діло, хлопці...
- Так, ми ще не поговорили на випадок того , як саме ти її кинеш ?
- Давай перед вальсом , бо потім всі розійдуться не цікаво буде. А ми дуже хочемо повеселитися . 
- Але..
-Ні послухай мене , я знаю , що ти надумав, якщо ти її не кинеш перед усіма, то більше ніколи не зможеш брати участь у перегонах . Це ж для тебе дуже важливо. Чи не так? Що ж там дівчину кинути, подумаєш.Ти погодився тепер виконуй свої обіцянки. 
- Чувак, чи ти забув, що це гра ? Яку вже треба давним давно закінчити. Ми й так цього довго чекали .  

Коли почула про перегони вже не сумнівалася , що це все, що говорила мені Саша - була правда ! Це була правда , чорт забирай ! Наше знайомство , наші поцілунки , проведені спільні дні - були фальшиві . Це все неправда . Я не можу в це повірити. Цього просто не може бути. Це все не зі мною, це все сон , я сплю. Мої очі  вже вологі від сліз.

Вкотре за сьогодні я плачу.

Знову і знову повторюю собі: Чому я ? За що вони так зі мною ? Знову вони мене змішали з брудом. Нащо Нік погодився на це ? Йому так важливі ці перегони ? Важливіші за мене та мої почуття?   
Моє серце ніби зупинилося і розірвалося на шматки . В горлі давить щось , раніше такого не було. Я не можу нормально дихати . Я задихаюся .

Моїм переживанням немає меж порівняно з цим, що я сьогодні дізналася . Нік мене обманював. Це все підступна гра. Дивлячись в очі він мені нахабно брехав.

- Ну, що дізналася , круто правда , а я то думала, чого він за тобою бігає , ти ж інвалід .

В мене просто немає слів. Вона ще й стібається над мною .

Нік повертається в мою сторону до дверей, він з подивився на мене з подивом, застиг на місці, а потім видає:
- Ася... Ася , почекай - так, розбіглася, вже.
Я просто розвертаюся кладу руки на колеса інвалідного візка  та чим душ їду  подалі від нього. Не хочу я його бачити більше . Ненавиджу! Які ж всі жорстокі та лицемірні . Чому цей світ такий жорстокий , чому?

Все далі й далі їду, в очах пелена з сліз . Я вже не розбираю дороги . Мій розум затуманений . Виїжджаю з будівлі школи і падаю з візка на дорогу. Нічого вже не розумію. Напевне я впала зі сходів, я забула , що там є спеціальний в'їзд для таких , як я . Але правильно , що ж я могла зрозуміти в  такому стані. 
Останнє , що я чую так це , як кричить Нік;
- Швидку , швидку ! Викличіть швидку 
Все... Далі все..