3 Глава

Цей день настав. Перший день в новій школі! Я дуже хвилювалася . Передчуття було погане. Я старалася відганяти ці всі думки і спокійно збиратися в школу.

-Ася ти не бачила мої сережки?- гукнула Ліка з іншої кімнати , адже вона від мене переїхала . Як і домовлялися , Ліка була зі мною в одній кімнаті лише до кінця літа . 
- Подивися , може в моїй кімнаті забулася забрати - відповіла я 
Коли вже час було їхати у школу вийшла тітка Ліля і наказала Ліці: 
- Доню, наглядай, будь ласка ,за Асечкою , я хвилююся за вас , будьте обережні.Щасливої дороги ! 
- Добре мам, не переживай все буде добре з Аською  , вона й без мене непогано справляється з усім ! - сказала Ліка і побігла в машину . Так, у нас буде власний водій, бо на візку дуже тяжко буде добиратися . 
На інвалідному кріслі я поїхала до машини , до мене вийшов водій, і допоміг мені скласти візок, і посадив мене в машину . В такі моменти я почуваюся безпомічною, мені не комфортно, коли люди мені допомагають, або ще гірше жаліють. Мені не подобається жалість в їхніх очах. І чому це все відбувається зі мною?Що я зробила не так в цьому світі? 

Все досить про погане , не помітила, як ми вже зупинилися біля школи . І от тей момент , що я боялася найбільше . Мені допоміг водій, посадив мене на візок, дав рюкзак в руки . І не встигла я розвернутися , як бачу погляди направлені в мою сторону.Спочатку довго і принизливо дивилися, а потім почали шепотітися за спиною . 
-Ну, Асю, поїхали чого стоїш на
місці? - я навіть не чула Ліку, яка вже не вперше до мене звертається. 
- Їду ,Їду, -  прошепотіла я і поїхала за Лікою . Мені важко , важко морально пересилити всі ці погляди. Хтось дивляться з жалістю , хтось з відразою , хтось з насмішкою . І якось все це дивно. Я на хвилинку зупинилася вдихнула побільше  свіжого повітря , видихнула і поїхала далі.

До моєї спини долітали такі фрази
- І нащо вона сюди приїхала, вона ж інвалід?
- Хто взагалі неповноцінним особам  дозволив вчитися в цій школі ?  - ах так я забулася , це не проста школа. А де вчаться багаті придурки . Це елітна школа , яка по рейтингам вища в усьому .
Коли вже була в шкільному коридорі . Повторюю собі в умі не зважай уваги це всього лише чиясь думка , це не варто твоєї уваги , ти все зможеш! Ти впораєшся! І тут раптом чую це:
-  Твою матір , ти дивишся куди ти преш ?- підіймаю очі і бачу перед собою красивого хлопця з дуже гарними  карими очима . І таке відчуття,що я його десь уже бачила. Точно це він був тоді, коли ми були в школі на екскурсії . Довго мовчу ,  моє серце калатає , як скажене , розглядаю його , а тоді отямилася і зрозуміла, що він зачепився за мій візок. 
- Вибач... - прошепотіла я. Обвів мене поглядом,а потім зупинився на візку та моїх ногах.Він нічого не вспів відповісти, його покликали хлопці  напевне його друзі , він ще раз подивився на мене і пішов до хлопців .

Ліка мене покинула. І зайшла раніше в клас .Я поїхала далі. Сиділа сама на першій парті другого ряду. А Ліка вже жваво з кимось щось обговорювала . Я відчуваю себе якось дико, немає навіть з ким поговорити. Біля мене так і ніхто не сів всі обходили мене стороною . Я вже встигла засмутитися аж раптом чую біля себе шурхіт, повертаюся і бачу того самого хлопця, якого я пару хвилин назад хоч не збила з ніг...
Продзвенів дзвінок . Почався перший урок . А поглядувала з коса на хлопця, він був якийсь сердитий, чи що. Переводжу погляд на клас, а всі парти просто напросто зайняті.Все тепер зрозуміла, чому він сів до мене .Ну так, я ж інвалід напевне не приємно зі мною знаходитися поруч чи спілкуватися . Інакше я це пояснити не можу...

Від Автора : Любі читачі, якщо ви дочитали до цього моменту , отже вас зацікавила книга. Поставте свої  вподобайки.Та підписуйтеся. Це дуже важливо. Буду дуже вдячна! ♡♡♡