1 Глава

Все почалося з того, що я потрапила в аварію. І життя пішло шкереберть. Пам'ятаю тільки світло фар, звук удару , сильний біль,  холод по всьому тілі . А далі темрява ...
Відкриваю очі вже в лікарні. Тіло наче не моє, не розумію, що зі мною не так . Але коли я хотіла піднятися з ліжка зрозуміла, що я не відчуваю ніг , мене охопила паніка . Я почала битися в істериці і кричати "Я не відчуваю ніг", аж поки до мене не підійшов лікар та вколов мені щось у руку і я провалилась в сон... 

Мені було важко в лікарні і не раз я просто  плакала в ночі, питаючи себе  Чому я? Ну чому я? "Я інвалід"-  ці слова мене ранять сильніше  ніж фізичний біль. Перші дні біля мене завжди хтось був , щоб якщо що, то допомогти мені . Пізніше мені купили інвалідний візок і мене возили спочатку по лікарні , а згодом і на вулицю. Адже ці стіни вбивають ще сильніше , потрібно прийти в себе . Всі ці дні були , як в тумані , все так  швидко, а змін ніяких . 

І от я вже через два тижні  чую ці слова від лікаря, які мене остаточно добили 
- Дуже серйозні травми хребта , наврядчи дівчина зможе ходити. Вам допоможе лише диво, співчуваю.

Згодом я дізналася про водія, він був п'яний та порушив правила дорожнього руху. Його засудили на 5 років . Ну так 5 років, істерично засміялася, а я інвалід на все життя!

Виписали мене з лікарні лише через два місяця . Забрала мене тітка.  Виховували мене тітка з дядьком. Мої батьки загинули дев'ять років тому. Я за ними дуже сумую. Коли я про них згадую на очах виступають сльози.

Сиджу у візку в кімнаті одна, зараз має прийти моя кузина Ліка.Стосунки з нею в нас, як в кота та собаки . Вона завжди ревнує тітку до мене , адже я трохи стриманіша за Ліку. 

В кімнату заходить моя тітка Ліля і говорить те, що мене дуже збентежило. 
-Ася, я хотіла тобі повідомити.  Ми переїжджаємо жити в Київ , дядьку запропонували новий важливий  проект.Який коштує великих грошей. Ми вже забронювали квитки, тому завтра виїжджаємо , ми чекали тільки твоєї виписки. - все на одному подиху сказала і присіла біля моїх ніг. 
-Якщо вже все вирішено то моя думка не важлива, - я була в ступорі , я любила наше місто і не хотіла нікуди їхати тим більше в такому стані та після таких подій. 
-Не переживай , все буде добре ми вже все вирішили .Ліка тобі допоможе зібрати речі на завтра .

Після розмови з тіткою я погрузла у своїх думках . Чому мене ніхто не запитав ,чи хочу я кудись їхати?Чи потрібно мені це ? Мені стало сумно і важко на душі . Я дуже тяжко пережила смерть своїх батьків , мені було важко звикнути до нової родини та нового дому . А зараз я сиджу у візку і в мене немає надії, що я буду ходити. І тут переїзд в інше місто. А це означає змінити все : оточення людей , рідні стіни, школу , яку я ще не закінчила,  залишився рік. 

Ліка зайшла в мою кімнату спитала , як я себе почуваю. Допомогла скласти речі та лягли  спати. Засинаючи я думала, що мене чекає завтра , адже це повністю нове життя.  Життя з чистого аркуша....