Розділ 14

Вони обидві мало не проспали. Данку розбудив дзвінок Саті, яка питала, чи треба ще щось докупити дорогою. Схопились і забігали по номеру, і знову Данці стало важко на серці — орендована квартира набагато більше підходила під визначення «будинок», ніж готельний номер.

Але коли приїхала Сатіма — щаслива і сяюча, наче це в неї було весілля, а потім підтягнулися стилісти, Данку потроху стало відпускати. Там і від Даніяла полетіли повідомлення одне за одним — схоже, його ненадовго дали спокій.

Процедури з волоссям взагалі привели думки до ладу — як, втім, у будь-якої нормальної дівчини. А коли Дана побачила себе в дзеркалі у весільній сукні — тій самій, яку стягував з неї Даніял, обережно, стримуючись щосили, і тепер вона знала, як він це робить, коли не стримується — то знову відчула себе щасливою нареченою.

Перукар прикріпила фату і помилувалася своєю роботою. Вже всі троє дівчат були з зачісками, візажист фарбувала Сатімі губи.

— Ні, не треба, все сплачено, — похитала головою перукар, коли Ольга спробувала розплатитися.

— Тоді нехай будуть чайові, — сестра мало не насильно засунула гроші майстрові. І коли за тими зачинилися двері, зітхнула. — Це заразне, Данчику. Я стаю марнотратом!

— Давайте вип'ємо кави, дівчатка, — запропонувала Саті, — ми маємо ще півгодини.

— А що у вас зазвичай роблять рідні наречені, доки їде наречений? — Запитала Оля, коли офіціант приніс у номер кави з маленькими печеньками.

— Вбирають наречену, фотографуються з нею, виглядають нареченого, — перераховувала Саті, беручи до рук чашку.

— Все як у нас, — усміхнулася Оля, відпиваючи каву обережно, щоб не розмазати помаду.

— Мені дуже сподобалося ваше з Даніялом весілля, Даночко, — сказала Саті, — мені теж таке хотілося б. Було так гарно і зворушливо, коли він чекав на тебе біля арки, а ти йшла до нього по доріжці. В нього було таке обличчя!

— Якби був живий наш тато, тоді він би підвів Даньку до вівтаря, точніше, до арки. Тобто, передав би наречену нареченому з рук у руки, — Оля допила кави, — це було б ще зворушливіше.

— У тебе теж буде гарне весілля, Саті! — Данко взяла подругу за руку, та вдячно посміхнулася у відповідь.

Замиготів екран смартфона — дзвонив Рустам. Він як старший шафер був головним розпорядником на весіллі і зараз зателефонував попередити, що вони виїжджають.

— Ну що, дівчатка, до зброї! — рішуче сказала Ольга, підводячись з виглядом головнокомандувача. Подзвонила та викликала офіціанта, який забрав чашки з-під кави.

Данку Оля з Сатімою поставили біля вікна, а самі встали по обидва боки. Чекати було недовго, від будинку Баграєвих до центру їхати десять хвилин. Кортеж почули раніше, ніж побачили — здається, клаксони увімкнули всі машини в колоні.

Дівчата не змогли втриматися, щоб не визирнути у вікно, і Данка мало не зомліла, коли побачила таку кількість машин. Даніял вийшов із величезного білого «Кадилака», на капоті якого було викладено серце з червоних троянд — на сонці здавалося, ніби автомобіль облитий глянцем. Дан підняв очі, вдивляючись у вікна, і всі троє дружно відсахнулися, пирснувши зі сміху.

Мужчини, мабуть, злетіли наверх на крилах, бо вже за кілька хвилин відчинилися двері, і зайшов Рустам із двома друзями Даніяла — Ірбеком та Муратом. А потім… Увійшов він, і в Данки, як і минулого разу, серце застрибало по всій грудній клітці. Коли вона звикне до його погляду?

Дан виглядав стомленим. Схоже, чоловіка вимотала ця підготовка до майбутньої вистави. Але варто було йому побачити Данку, його очі спалахнули, зморшки на лобі розгладилися, погляд потеплішав. У руках у Даніяла був розкішний букет білих троянд такий самий, як і на першому весіллі, і вона мало не розплакалася.

Скоріше б уже закінчилося це непотрібне їм обом інсценування. Данка так втомилася і змучилася без чоловіка, і він теж без неї змучився, вона це добре бачила. Слідом за Даніялом заходили жінки та чоловіки, але Дана нікого не бачила, тільки його, свого коханого.

Даніял теж не зводив з неї очей, підійшов, віддав квіти, при цьому постарався доторкнутися до її рук. Данка навіть очі заплющила. Він не обійме її і не поцілує, тут так не заведено, її вже попередили. Вони і так відвоювали собі право не одягати по другому колу обручки.

Ось зараз Даніял мав дістати коробочку і надіти їй на руку обручку, але вони обоє вперлися. Дана сказала чоловікові, що інша обручка їй не потрібна, а цю вона йому не віддасть. Дан погодився — це виглядало б зовсім безглуздо.

Даніял зігнув руку в лікті, вона поклала на лікоть затягнуту мітенкою долоню. І знову Даніял не зміг утриматися, накрив своєю рукою її руку.

Не було в цьому жесті ні трепету, ні хвилювання, лише звичайна чоловіча впевненість та очікування. Він також хоче, щоб швидше закінчився цей день, і все знову стало на свої місця. Данка з полегшенням видихнула і пішла за чоловіком.

Кортеж їхав, сигналячи безупинно. Одна з машин у кортежі була з люком на даху, автомобіль став у сусідній ряд, у люк протиснулися двоє хлопців та поливали їх «Кадилак» шампанським. Даніял сміявся і махав їм, мабуть, це теж його друзі чи брати. Данка в жінках плуталася, що говорити про чоловіків, з якими її ще не знайомили.

Вона всю дорогу розмірковувала, добре це чи погано мати таку велику родину, і вирішила, що швидше за все це справа звички. А найкраще, як завжди, золота середина.