Розділ 8

Насилу розглянувши крізь сльози номер тролейбуса, Дана увійшла в салон і зайняла місце біля вікна. Хотілося скоріше дістатись додому, щоб нарешті дати волю почуттям, які переповнювали по самі вінця.

Звістка, що Даніял має наречену, ніби надломила щось усередині, і це зовсім вбивало Данку. Вони знайомі всього нічого, бачилися кілька разів, то чому ж у неї таке почуття, що життя закінчене, і майбутнє малюється в найбезрадісніших тонах?

Дана була рада, що сестра на чергуванні, і до завтрашнього ранку можна досхочу наревтися на самоті. Найменше хотілося, щоб Ольга теж переживала, адже вона буде, навіть якщо почне звично матюкати Даніяла та всіх чоловіків із ним за компанію.

При одній тільки думці, що Дан холоднокровно брехав, сидячи вчора за столом у їхній кухні, груди здавлювало ніби лещатами. Навіщо? Невже все лише для того, щоб затягнути її в ліжко? Адже це безглуздо!

Даніял вродливий мужчина! Охочих провести з ним ніч не те, що не бракує, а серед них можна проводити кастинг. І Дана готова була посперечатися, що бажаючих подарувати свою цноту Баграєву теж знайшлося б чимало. То ж навіщо йому знадобилося розігрувати вчора ввечері цілу виставу?

Офіційно зустрічатися... Одружуватися... Чи він розраховував, що Сатіма промовчить і нічого не розповість? Данка подумки уявила наречену Даніяла у білій весільній сукні, і по серцю дружно заскребли кицьки.

Раптом тролейбус сіпнувся, і Данка навіть уперед завалилася. У нього що, роги злетіли? По жвавості в салоні стало зрозуміло, що роги тут ні до чого. Молодий хлопець, що стояв поруч, сказав приятелю:

— Бачив? Нас «гелік» підрізав. Ось бовдур! Навіщо йому тролейбус?

Данка насторожилася. Та що відповів приятель, дізнатися не судилося, тому що двері відчинилися, і всередину ввалився Даніял. Сунув водієві купюру, швидко пройшов салоном, вдивляючись у тих, хто сидів, і зразу її побачив. Підійшов і уперся руками в спинку сидіння по обидва боки від враженої Данки.

— Далеко їдемо? — запитав з деякою загрозою.

Вона навіть пискнути не встигла, як він підняв її на руки і пішов до дверей. Данка спробувала відбитися.

— Що ви собі дозволяєте, юначе? — обурився літній чоловік, з осудом дивлячись на Баграєва.

— Наречену краду, — відповів той, хижо вискалившись, і зручніше перехоплюючи Данку, — заміж за мене не хоче.

— Слухай, навіщо вона тобі? — вигукнула тітка в помаранчевому ангоровому береті. — Ти мене бери! Я на все згодна!

Салон вибухнув реготом, одній Данці хотілося плакати. Від Даніяла так знайомо і хвилююче пахло, його обличчя було так близько, що в неї пропадало всяке бажання відбиватися. А треба. Хоча б для порядку!

— Годі пручатися, Дано, я все одно сильніший. Краще дай мені спокійно посадити тебе в машину, — пролунав хвилюючий шепіт у неприпустимій близькості до її шиї, і Данка навіть очі заплющила. Який вже тут опір, який… Тут хоча б утриматись і самій не полізти з поцілунками.

Даніял дбайливо посадив її на переднє сидіння автомобіля, зачинив двері і застрибнув за кермо. Спочатку їхали мовчки. Данка довго збиралася з духом, а потім все ж таки запитала:

— Куди ти мене везеш, Дан?

— Як куди? — здивувався той. — Додому. У підвалі замкну, я ж тебе вкрав.

Ну, вкрав так вкрав, що тут ще сказати можна. Данка заплющила очі, а коли розплющила, виявилося, що вони вже приїхали. Це був заміський ресторан у східному стилі. Дан допоміг вийти з машини, і їх провели всередину.

Зал ресторану за допомогою ширм був поділений на альтанки з низькими столиками і такими ж низькими м'якими диванами з розсипами подушок різних розмірів. Даніял посадив Данку на диван, а сам швидко зробив замовлення офіціанту.

— Я вирішив, що ти теж голодна. Я як звір, — він сів поруч, закидаючи руку на спинку дивана і беручи Данку в кільце. А потім наблизив обличчя майже впритул. — Ну що, поговоримо чи спершу поїмо?

Його губи були в такій небезпечній близькості, що у Данки в очах потемніло. Дан зрозумів, нахилився ще нижче і обережно захопив губами спочатку її нижню губу, потім верхню, і це було так збуджуюче, що вона спалахнула. А Баграєв уже говорив кудись у скроню:

— Моя ревнива дівчинка! Як же я радий, що ти сердишся! Ти така гарна, коли твої очі палають, лялечка моя… — він знову заволодів її ротом, доводячи до несамовитості, поки вона не спромоглася впоратись з собою і героїчними зусиллями не вперлася в груди, рельєф якої добре вгадувався під сорочкою.

— Не лізь до мене зі своїми поцілунками, Даніяле! Наречену свою цілуватимеш.

Баграєв засміявся.

— Я вже цілую її, а вона не дається. Гаразд, я потерплю, тільки пообіцяй, що в шлюбну ніч ти не так упиратимешся.

Дана почервоніла, як рак.

— Яка шлюбна ніч? Опам'ятайся, Баграєв! — вона спробувала відштовхнути його руки, але він знову обвив ними, мов щупальцями.

— Наша з тобою шлюбна ніч. Як же мені дожити до неї, Данко? — його шепіт ковзав по шкірі, хвилюючи і знесилюючи, а потім Дан раптом відсторонився і сказав дуже серйозно: — Дано, Саті сказала правду, батько домовлявся з Арісхановим про мій шлюб з його дочкою. Але я не збираюся пов'язувати своє життя з чужою дівчиною і давно сказав про це батькові. Договірні шлюби — це повна архаїка, я не маю наміру ламати собі життя на догоду чиїмось домовленостям. Нашому бізнесу це не потрібно, ми міцно стоїмо на ногах. Але якщо він почне наполягати, я вийду із сімейного бізнесу, у нас із Рустамом є свій, я сам достатньо заробляю. Мені потрібна ти, Дано…