Розділ 7

— Ми на когось чекаємо? — питливо глянула Оля, Данка заперечливо похитала головою.

Дзвінок дзвонив, не перестаючи.

— Хтось дуже нетерплячий, — промимрила Данка, Ольга скептично підібгала губу.

Вони пішли відкривати разом, і, мабуть, Данка десь підсвідомо на це чекала, бо не дуже здивувалася, побачивши Даніяла. Він з силою тиснув на дзвінок, другою рукою спершись на притолоку дверей.

— Вечір в хату, — сказала Ольга, з цікавістю розглядаючи чоловіка, який стояв на порозі.

— Що? — не зрозумів той.

— Час для візитів, кажу, не найкращий вибрали, Даніяле… я ж правильно зрозуміла? — обернулася вона до Данки. Та ствердно кивнула. Ольга призовно продовжила: — Даніяле…?

— Шамилевич, — спокійно сказав той. — А ви Ольга, сестра Дани?

— Саме так.

— Мені потрібен хтось із чоловіків, з ким я міг би обговорити свої подальші стосунки з Даною, — сказав Даніял, прибираючи руку з притолоки.

— Він так просто не піде? — спитала Оля Данку, та знизала плечима. — Що ж, заходьте, Даніяле Шамилевичу.

Сестра відійшла вбік, пропускаючи чоловіка в квартиру, а Данка мала відчуття, що вона взагалі може спокійно йти спати — Даніял прийшов говорити не з нею. Не сказати, що її це дуже засмутило, швидше, спантеличило.

Оля пройшла на кухню, Баграєв вирушив услід. Відразу їхня досить простора кухня здалася в рази менше на тлі широких плечей їхнього пізнього візитера.

— Я хочу поговорити зі старшим вашого роду, — продовжив Даніял, сідаючи за стіл на запрошення Олі.

— Він перед вами, — Ольга картинно зітхнула, Даніял здивовано витріщився.

— Ви не зрозуміли. Я хочу поговорити з кимось із чоловіків. У вас в роду що, немає чоловіків?

— Є, — кивнула Оля, — але вони рідкісні козли, які мало не залишили нас без житла. Тому не бачу причин, з яких вони повинні вирішувати щось стосовно мене чи моєї сестри.

— Як це? — Даніял виглядав настільки отетерілим, що Данка, яка притяглася слідом за ним і сестрою, ледве стримала усмішку.

— Послухайте, Даніяле Шамилевичу, — Оля була сама ввічливість, — якщо наша держава визнала мене гідною приймати рішення щодо моєї сестри і затвердила опікуном, то думаю, вам тим більше слід це прийняти.

Даніял збирався щось заперечити, але вона продовжила:

— А головним і основним є те, що подальші стосунки з Даною вам слід обговорювати виключно з Даною.

— Мені потрібні гарантії, — нахилився над столом Дан. — Я хочу зустрічатися з Даною, щоб вона стала моєю дівчиною офіційно. Хіба ви можете це мені обіцяти?

— Даніяле, — у Данки горіли навіть вуха, — а ти мене спитати не хочеш?

— Я винен перед тобою, Дано, зараз ти на мене ображена, — Даніял підняв на неї твердий погляд, — я запитаю, обов'язково, тільки пізніше, коли ти охолонеш, і ми зможемо спокійно поговорити.

— Я вас правильно зрозуміла, — повільно промовила Ольга, — я маю пообіцяти, що моя сестра зустрічатиметься з вами з моєї згоди, не особливо її запитуючи? У такому разі, який ступінь близькості матимуть ці відносини?

У Данки трохи очі на лоба не полізли. Баграєв що, справді, прийшов вимагати у Олі дозвіл на її видачу в тимчасове користування?

— Я не дозволю собі нічого зайвого, — Дан вдавив пальці в стільницю, — ми просто зустрічатимемося. А потім я на ній одружуся.

— Що? — одночасно вигукнули Оля з Даною і переглянулись. Оля з подивом, Данка з жахом.

— А навіщо нам тоді зустрічатися офіційно? — погляд синіх очей перескакував з однієї сестри на іншу.

— І коли настане це потім? — уточнила збентежена Ольга.

— Місяця за два, — відповів Даніял, — мені скоро треба буде повернутися до Цюріха.

***

— Офігеть, звичайно, — Оля присіла біля сестри на ліжко. Вони з горем навпіл випровадили Данчиного нареченого, пообіцявши подумати і дати відповідь найближчим часом. — Оце швидкість. Він уже одружитися з тобою готовий.

— Я думаю, що він завтра проспиться і зрозуміє, що погарячкував, — не надто вірячи в те, що каже, сказала Данка.

— Данчику, а ти хочеш за нього заміж? — сестра глянула допитливо, і Дана поспішно відвела очі.

Варто було згадати чоловічі губи на своєму тілі, гарячі наполегливі поцілунки, що затягували у справжній вир із почуттів, емоцій та відчуттів, як усередині згортався вузол, у якому сходилися всі її нервові закінчення. Звичайно, Данка вже була по вуха закохана, але визнаватись у цьому було ніяково.

— Не знаю, — неохоче простягла вона, — адже ми практично незнайомі.

— Дивись, тобі вирішувати, — Оля встала і запахнула коротенький халатик, — добраніч, сестро.

— Олю, — гукнула її Дана, коли та вже виходила з кімнати, — а як він тобі взагалі?

— Не люблю я таких красенів, — відповіла та, — надто він вродливий. І породистий.