Розділ 6

Данка добігла до дверей і забарилася, шукаючи свої чобітки, а ось що робити далі, не уявляла. Вистрибнути в сніг зі штанами та пуховиком у руках? Нерозумно, а з іншого боку, не переодягатися ж їй у коридорі.

Більше нічого не встигла подумати, до коридору влетів Даніял, уже в светрі, і штовхнув її до стіни, упершись руками по обидва боки.

— Куди ти зібралася, божевільна, звідси нічим не поїдеш. Я викличу тобі таксі чи відвезу.

— Дай мені піти, Даніяле, будь ласка… — вона втиснулася в стіну, відвернувшись, щоб не бачити палаючих очей. — Я не поїду з тобою, і таксі я сама викличу.

— Дано, поглянь на мене, — його голос раптом змінився, звідти зникли сухі холодні нотки, які так мучили серце. — Ти що, мене боїшся?

Вона мовчала, дивлячись убік. Серце билося гулко і повільно, пульсуючи у скронях. Чоловічий парфум Даніяла, як і раніше, дражнив і огортав, але вона не піддавалася, нігтями впиваючись в одяг, який тримала в руках.

Пальці, які раптом пахли цим же парфумом, узяли її за підборіддя і дуже обережно повернули назад. Даніял дивився на неї так, що Данка насилу втрималася від здивованого вигуку — приголомшливо, пильно і… винувато? Може, він все ж таки хворий?

— Дано, ти ... virgin *? — він знову шукав слова. Але вона зрозуміла одразу.

Незаймана. То виходить він вирішив — вже невідомо через які причини, можливо, завдяки її підробітку, — що Данка жінка досвідчена й з досвідом? А якби це було так, вона просто зобов'язана поступитися?

Звичайно, Дана ділилася з подругою, але Сатіма точно не стала б обговорювати її ні з братом, ні з другом брата, отже, він справді не знав. Даніял напружено вдивлявся, і їй раптом стало дуже прикро. Найменше хотілося обговорювати питання власної фізіології з чужим — а він їй напевно чужий — мужчиною. Навіть не прикро, а принизливо.

Вона випустила одяг із рук, закрила обличчя і розплакалася. Через свою наївність і дурість, через те, що розмріялася про світле почуття Даніяла, а воно виявилося дуже приземленим і заснованим виключно на інстинктах. Як там говорила Оля? Вродливий мужчина із нормальною ерекцією?

У її випадку з більш ніж нормальною, Данка ще пам'ятала той кам'яний горб, яким упирався в неї Даніял. Як же вона так безглуздо підставилася? Скільки разів вони з Саті обговорювали близькі стосунки, і подруга дуже делікатно намагалася показати їй, що жінки часто самі дають привід чоловікам ставитись до них без поваги.

Далеко ходити не треба, достатньо було подивитися на деяких їхніх однокурсниць. А тепер і Данкіна черга прийшла побути пропащою жінкою. Ось тільки вона такою не була, і від цього ставало ще образливіше і принизливіше.

— Дано, я спитав…

— Це тебе зовсім не стосується, Даніяле, — відповіла вона крізь сльози, з подивом виявивши, що він говорить десь зовсім поряд.

Забрала долоні і побачила, що він, як і раніше, стоїть, упершись руками в стіну, взявши Данку в кільце. А сам із заплющеними очима впирається лобом у ту ж стіну майже біля її обличчя.

— Стосується, — сказав він хрипким голосом і трохи повернув голову, — тепер точно стосується.

— Я хочу додому, – прошепотіла вона, вертаючи долоні назад.

— Дано, — Баграєв дивився прямо перед собою, — якщо ти зараз підеш, я залишусь у своїх очах виродком, який ледве не зґвалтував дівчину, від якої впустив… кинув… головою…

— Втратив голову, — підказала Данка, і він тоді подивився їй у вічі.

— Будь ласка, Дано, не йди. Залишся. Дозволь мені хоч трохи все виправити. Нехай речі досушаться і поїдемо, може, твоя сестра на той час з'явиться в мережі.

Вона довго вдивлялася в його очі, але нічого там не знаходила, крім страху. Він справді боїться, що вона піде?

— Добре, але у вітальню я більше не піду, —  кивнула Дана.

Даніял провів її на кухню, а сам пішов її розвішувати одяг. Данка встала біля вікна — знову почав йти сніг.

«Ще пару мішків знайшли?»

Її обняли ззаду і розгорнули, а потім усю ніби обволокло міцним чоловічим тілом. Дан обіймав її, притулившись щокою до маківки, Данка спробувала видертися, але він тримав міцно.

— Давай так постоїмо, Дано, Даночко…

Данка припинила свої спроби і якийсь час просто стояла, вдихаючи його запах, змішаний із дорогим ароматом. Їй було тепло й затишно в його обіймах, і він більше не дозволяв собі нічого зайвого. Лише час від часу вона відчувала ледве вловимі торкання губ до волосся.

— Пробач мені, Даночко, пробач. Але я й подумати не міг! Ти така гарна, як лялечка, я тебе коли перший раз побачив, ледве без мови не залишився…

— Не втратив мову, — підказала Дана, і дотик губ став трохи вагомішим. Щоб зручніше було стояти, вона обвила його талію руками і відчула під долонями тремтіння.

— Ти будеш моєю, Дано, чуєш? Моєю, — прошепотів він їй на вухо, і Данка заплющила очі.

***

Вона мало не заснула, стоячи і тримаючись за талію Даніяла. Йому, напевно, було незручно, бо доводилося підтримувати Данку, але він нічого не говорив, просто обіймав її і дихав у потилицю. З напівсну її висмикнув телефонний дзвінок.