Розділ 4

Останньою справою було дати зрозуміти, що вона на нього чекала і шалено йому рада. Неймовірним зусиллям волі Данка постаралась не кинутися на шию Баграєва, а лише в міру зацікавлено кивнула. Це було приблизно як запалювати газовий пальник від атомного реактора, але Даніял ніби нічого не помітив.

— А Сатіми немає, — недбало мовила Данка, — вони з Рустамом поїхали до понеділка.

— Я не до Сатіми, Дано, я до тебе.

І все-таки у неї перехопило подих. Хоч би не поперхнутись і не закашлятися, вона від сорому помре, якщо Дан почне стукати її по спині.

— Ми можемо випити кави та покататися містом.

«Яка гарна ідея!»

Якби ще хтось озвучив це за неї, було б чудово, бо видавати зараз Данка могла винятково свистячі звуки. Тому вона постаралася посміхнутися якнайширше і кивнула.

Дивна річ, варто було їм опинитися вдвох у тісному просторі автомобільного салону, Данці раптом полегшало. Може тому, що вона знала — Дан теж хвилюється, хоч зовні і здається абсолютно спокійним. Дана відчувала, що це напускний спокій. І те, що поряд не було нікого, ким можна було б замаскувати цей стан, несподівано допомогло обом.

А ще вона почувала себе набагато впевненіше, бо тіло було надійно вкрите товстим шаром одягу, Данка навіть пуховик не стала розстібати.

Спочатку розмова не клеїлася. Ну справді, про що Дана могла запитати Баграєва?

Як рідні? Вона нікого не знає. Як бізнес? Так вона гадки не має, що там взагалі за бізнес. Як настрій? А хіба хтось усміхається безупинно, якщо в нього поганий настрій?

І поки Данка болісно перебирала теми для розмови, Баграєв звернув на узбіччя, зупинив машину і розвернувся всім тілом, упершись руками в кермо та спинку сидіння.

— Послухай, я розумію, що це все виглядає безглуздо, але ти мені дуже сподобалася. Я сто років не запрошував дівчат на побачення та боюся, зовсім розучився. Допоможи мені, Дано, будь ласка! — він збентежено посміхнувся, і Данці стало раптом зовсім легко.

Побачення — це так зрозуміло та безперечно. І що сподобалася — теж ясно, принаймні їй тепер можна не ламати голову, гадаючи, що від неї потрібно цьому вродливому чоловікові.

— Добре, — вона теж посміхнулася йому, — тоді поїхали пити каву в «Джелатерію». Там найсмачніші десерти!

Їй нічого не довелося питати, Дан сам почав розповідати про себе. Як він навчався в Лондоні, потім згадав різні смішні моменти зі свого студентського життя. Данка теж розповіла кілька кумедних епізодів.

Коли вони вийшли із «Джелатерії», вже починало темніти. Дан зайняв місце на сидінні водія, але двигун заводити не став, взяв Данку за руку і заговорив.

— Мені не хочеться розлучатися, Дано. Може, підемо у кіно? Чи куди ще можна в цьому місті запросити таку юну та гарну дівчину?

— Наступного разу,— хитнула вона головою,— сьогодні ніяк не можу. У мене о восьмій вечора фотосесія.

— Фотосесія? — перепитав Дан.

— Так. Я підробляю в «Коммерс Продакшн», беру участь у каталожних зйомках.

— Не зрозумів, ти модель?

— Тебе це бентежить? — своєю чергою здивувалася Дана. — Ні я не модель. Я не беру участі у показах, не знімаюся для журналів. Лише одяг. Інтернет-магазини замовляють фото для своїх сайтів, їм потрібно постійно поповнювати асортимент. І я працюю манекеном.

Цього одягу гори, тонни. Найбільше Данка ненавиділа светри-гольфи. Спробуй одягни його, потім зніми, потім знову одягни, щоб не зіпсувати зачіску. І щоб не вимазати помадою чи блиском… З цієї причини вона терпіти не могла білі речі.

— А чому ввечері?

— Бо вдень я навчаюсь. Фотостудія працює цілодобово, нічний тариф дорожчий, я один раз відпрацювала ніч, а потім весь день спала на лекціях, — Данка намагалася говорити якомога безтурботніше, — і сестра мені заборонила.

Вона відкрила в телефоні потрібний сайт — найбільший товарний агрегатор — і одразу знайшла себе.

— Ось, дивись, такі ми робимо фото, — подала телефон Даніялу. Там Данка демонструвала синю приталену сукню з широкими кишенями та поясом.

Перше фото фасадне, друге зі спини, потім акцент на деталях і останнє в цій же сукні з написом: «Привіт, я — Дана». Далі йшли обсяг стегон, талії, грудей та вага.

— Навіщо це? — вражено розглядав фото Даніял.

— Щоб було простіше визначити, чи підходить річ чи ні. Дівчина дивиться, як вона сидить на моделі, і порівнюючи свої параметри з нашими, визначається з покупкою.

Даніял похмуро роздивлявся фото, потім погортав далі, а потім віддав телефон Дані.

— Це погана робота, недостойна, — сказав він, — ти маєш звідти піти, Дано. Навіщо всій країні знати твої розміри?

Він кивнув на телефон, а Данці раптом стало прикро.

— Погано красти, — відповіла вона, скинувши голову, — заробляти на чужому горі погано. А будь-яка інша робота достойна.

— Я хочу, щоб ти звідти пішла, — він підтиснув губи, і Данка раптом зрозуміла, як виглядає розгніваний Баграєв.