Розділ 3

Сатіма залишилась на кафедрі, щоб дочекатися куратора по курсовій, а Данка вийшла з будівлі університету. Потрібно було поспішати додому — Саті сказала, що вони з братом заїдуть за нею, а потім вирушать до ресторану. Дана подумки перебирала свій гардероб і розуміла, що нічого пристойного там немає. Значить, на неї чекають довгі примірки та прикидки у пошуках вдалої комбінації зі своїх та Ольгиних речей.

Задумалася, яке вибрати взуття. Цьогорічна весна видалася затяжна — спочатку досить потепліло, а потім несподівано випав сніг, і який сніг! Взимку його стільки не було, Новий рік за погодою більше був схожий на восьме березня.

— Вони там що, минулорічні запаси на складі знайшли? — бурчала Оля, похмуро поглядаючи на небо. — Задовбав уже цей сніг!

Зараз він теж сипався з неба великими білими пластівцями, відкидаючи найсміливіші надії одягнути в ресторан туфлі на підборах. Та вона навіть до машини в них не дійде!

Данка йшла, занурена у свої думки, аж раптом її увагу привернули двоє молодих чоловіків, що пробиралися до корпусу з боку дороги по нерозчищеному снігу. Вочевидь, вперше тут, інакше знали б, що центральний вхід давно перекритий через ремонт, а студенти входять з торця будівлі, куди прокладені акуратні вузенькі стежки.

На підтвердження її здогадів на дорозі виднівся припаркований габаритний кросовер — напевно, чоловіки приїхали на ньому, скориставшись навігатором. В елегантному одязі та тонких шкіряних черевиках ці двоє виглядали серед кучугур як інопланетяни.

Один з них пригальмував і гукнув приятеля, що пішов уперед. Данка теж зупинилася, мимоволі розглядаючи незнайомця. Він був одягнений у явно дороге напівпальто і стояв по коліна в снігу, безпорадно озираючись на всі боки. А потім підняв погляд на Данку, і вона тільки віями закліпала.

З-під темного волосся, присипаного снігом, на неї дивилися сині очі глибокого, густого відтінку. Мама називала це королівською породою — темне волосся, сині очі…

Незнайомець помітив Данку, примружився, а потім зненацька посміхнувся і спитав:

— У вас завжди така весна?

Він говорив з легким акцентом, ніби пробуючи слова на смак і перекочуючи їх язиком. Звучало це м'яко і... заворожливо, до того ж чоловік виявився настільки вродливий, що Данка залипла, геть-чисто забувши, навіщо вона тут стоїть.

— Не чіпляйся до дівчини, — обернувся його супутник, і на смаглявому обличчі блиснули знайомі чорні очі.

— Ви Рустам? — осяяло Данку.

— Так, — нерішуче відповів той, — а звідки ви...

— Я Дана, подруга Сатіми.

— Дана? — Представник королівської породи виглядав абсолютно враженим, він обернувся до Демурова. — Та ну!

— Я тебе кликав, ти сказав, що в тебе своя тусовка, — стримано відповів йому друг і звернувся до Данки: — А де Саті?

— Та не стійте в снігу! — засміялася Дана, було напрочуд приємно ловити на собі захоплені погляди синьоокого красеня. З урахуванням того, що на ній звичайний пуховик і в'язана шапка, захоплюватися там особливо нема чим. Але ж приємно! — Вибирайтеся сюди, на доріжку. Пройдете нею, і за рогом побачите вхід. Саті на кафедрі залишилася, їй курсову треба підписати.

— Його Даном звуть, — сказав Рустам, обтрушуючи сніг, — тому він і здивувався, що зустрів тезку.

— Даніялом, — машинально поправила Данка і почервоніла. Бракувало ще, щоб цей вродливий чоловік вирішив, що вона про нього випитувала у подружки! Додала квапливо: — Мені Саті розповіла, що ви приїхали разом із її братом.

«І в ресторан ми мали разом йти, вчотирьох».

Але Рустам сказав, що у Даніяла якась своя тусовка — миттю уявився дорогий нічний клуб, який вона бачила у серіалах. Клуби диму, дівчата, що звиваються біля жердин, і розслаблений Даніял на м'якому дивані віп-зони в обіймах із спекотними красунями.

Настрій почав стрімко падати. Може, послатися на біль голови і нікуди не піти? Брат із сестрою чудово поспілкуються без неї, Саті його обожнює, і Рустам, судячи з її розповідей, теж прив'язаний до сестрички.

Ось і добре, просто чудово, можна обійтись без нудного підбору вбрання. Все одно, якщо подивитися правді у вічі, нічого пристойного у них у шафі не знайдеться. Їхнього спільного з Ольгою заробітку ледь вистачало на оренду житла, оплату комунальних, їжу та навчання, тож обом було не до шмаття.

А Даніял не зводив з неї пронизливих синіх очей, і в Данки ще більше псувався настрій. Точно, краще відмовитись, що вона не бачила в тому ресторані?

— Рустам… — набрала вона більше повітря, але Даніял її перебив.

— Я передумав, я піду з вами, — сказав приятелю, а потім повернувся до Данки. — Ти додому? Можна, ми тебе відвеземо, Дана?

І це його «Дана» прозвучало так, що в неї дихання перехопило. І серце битися перестало.

— Так, Дано, йдемо з нами, знайдем Саті, і ми тебе відвеземо, — підтримав його Рустам, але Данка навіть позадкувала.

— Ні! — Ти диви, і голос прорізався. — Ні, я поспішаю. Дякую!

Вона почала відступати, хоч правильніше було б сказати, відповзати. Зовсім вибила з колії її ця зустріч.