6

"Ох, і вишенька на торті! Нокаут, з якого він ніколи не підніметься, тільки ще не здогадувався про це, оте волосся. Воно неначе видіння, марево теплого моря, бурхлива хвиля, яка розкинулася по спині аж за дупу".

"Чванько в баюрі", Інна Камікадз

«Тебе!»

Звук набату відлунював задавненим спогадом гулу сирени. Повітряна тривога! Єдине слово, визначеність омріяного дарунку, ґелґотіло в макітрі згодою Дарини. Я не був певен, що вона до кінця розуміла, на що погоджувалася, тим паче, з чим визначилася, адже рішення в ній визріло занадто швидко. Одначе, свого шансу я втрачати не збирався.

Задушив радісне збурення під грудьми, а руку Дарини постійно тримав на своєму коліні. Коли вона прибирала долонь, клав назад. Після другого повернення, рука торкалася моєї шкіри до самого аквапарку. Відчуття смикалися,  як акробат на мотузці. Долоня Дарини спітніла, я бачив як напружилося її тіло, застигло, немов усмішка Мона Лізи – загадкова і недосяжна.  Аж дітиська на задньому сидінні принишкли, навіть язиката Мар’яна.

Я не боявся, що до вечора про наш з Дариною німий діалог та невластиві нам прояви уваги, знатимуть і мої, і її батьки. Ми уже не діти. Жодних правил не порушуємо, достатньо дорослі, аби відповідати за свої вчинки. Крім того, нічого кричущого ще не зробили, але зробимо. Це вже визначено остаточно. Зволікати не збирався. 

Біля аквапарку «Термінал» нас уже чекала Ірина, яка привезла своїх двійнят. Влад, її чоловік, був братом Нати, інвалідом-колясочником, яким я давно захоплювався. У нього було чому повчитися. Батько не один раз наголошував, що з усіх кого він знає, сталеві яйця має лиш Влад, оскільки той зумів прихистити у своєму домі купу жінок та дітей, і не збожеволіти. Період повернення з Польщі додому під час війни ознаменувався народженням Мар’яни, а двійнята були зовсім крихітні. Ірина відмовилася покидати чоловіка, тому майже весь час сиділа з ними у підвалі. Катя заходилася народжувати на батьківщині, проте їхній будинок з Андрієм стояв напівзруйнований, довелося тулитися в Ірини, ще й ми з Квіткою додалися, коли Ната та Андрій подалися до батька в госпіталь. Період страху та мовчазного болю. Відчаю та спустошення. Але ми встояли, а Влад, попри своє каліцтво, давав раду всім нам.

Від часу закінчення бойових дій, аквапарк змінив керівництво і зробив чималий крок у реорганізації та розвитку. Бувши малими, мене та Дарину, привозили сюди на розваги, відтоді саме приміщення розширилося, змінилася вивіска, з’явилася відкрита зона, хоча до того аквапарк був критим.

Вщент забита парковка вказувала на чималу кількість поціновувачів водних розваг, ми не стали виключенням. Ірина збагрила на мене нащадків, та й помахала ручкою, вдячно посміхаючись. Дітиська кинулися за завченим маршрутом, лишень Іван повагом переступав з ноги на ногу. Хлопцеві тягнувся тринадцятий рік, вдатний у батька, з прискіпливим поглядом зелених очиць, його добряче напружувала дівчача компанія. Перехідний вік сунув танком, найтяжча пора для підлітка – треба себе полюбити і прийняти.

Ми з Дариною йшли позаду ватаги. Лиш перед роздягальнею вона знехотя зізналася:

- Я не взяла купальник.

- Не біда, - осміхнувся її забудькуватості, бо ж пречудово знав, ким та була спровокована.

Торговий центр стояв під один дахом із аквапарком, цього власник не змінив. Зручно для відвідувачів, прибуток у плюсі. Гарне рішення.

Я повів Дарину крамничками, попередньо давши наказ Іванові, аби приглядав за малечею. Хлопець насупився, зітхнув тяженько над своєю доленькою. В його очах бриніло розуміння – перший наш поплічник, що став на варті необдуманих рішень.

Перша ліпша крамниця кліпнула нам манекеном в купальнику, Дарина зайшла, я за нею. Вона хутко пробіглася між рядами, ухопила декілька моделей та зникла у роздягальні. Мені лишалося стріляти поглядом по кутках та зрідка всміхатися продавчині, яка без клаптя бентеги, під прикриттям примружених повік, поглядала у мій  бік. Я вдавав, що роздивляюся товар, але крім пістрявого шлейфу петель, мотузок, нічого не бачив.

- Ну, як? – зненацька ширма від’їхала, а моїм очам випала нагода помилуватися струнким дівочим тілом у чорному купальнику. Доволі скромна одежина за мірками красунь, що мірялися в інсті товщиною мотузочок на їхніх формах. Мені сподобалося.

- Добре.

Схоже, такий вердикт Дарину не задовольнив, через хвилину вона знову шугонула за ширму, але цього разу на ній красувалося незбагнено-червоне, звабливе, яке хотілося зняти.

- А це? – вона покрутилася, піднявшись навшпиньки.

А це мені до дріботіння зубів подобалося, однак на неї дивитимуться інші, що категорично не влаштовувало.

- Гарне, але відверте.

- Значить беремо.

Ширма проїхалася перед моїм носом. Я усміхнувся сам до себе. Наче й думку мою спитала, але зробила по-своєму.

На касі, гостроока продавчиня ввічливо посміхалася та проводила платіж. А спакувавши куплену річ, поцікавилася:

- Ви Гожий? Боксер?

Я кивнув. Впізнавати мене почали після перемоги на Олімпійських іграх. Спочатку це дивувало, дещо насторожувало, нині сприймав як данину незворотному.