3

"Грішним ділом уже й подумав, що дуже скоро вона доконає його своїми вибриками, не можна так знущатися, бо сильна стать не менш вразлива, тим паче, коли її так наполегливо завойовують."

"Артем" Інна Камікадз

Думи мої, думи, лихо мені з вами…

Шевченко геній, я маленька піщинка з купою граней, відточених і не знайдених. Одна з них, певно, краще назвати її прискіпливість, і в жодному разі – зухвалість, змушувала скривити носа, оглядаючи лискучу мазду Матвія. Авто гідне чемпіона, або гульвіси, що прикривався маскою незворушності.

Він посадив мене у те авто і повіз до клубу. Я так гнівалася, що й мову відняло. Кліпала у вікно та тягнула мовчанку за собою, як хвостата комета. Вогні вечірнього міста сновигали перед очима, втішаючи відчуттям спокою. Я любила такі поїздки з Андрієм, адже кожного разу подумки відмічала зміни: десь полагодили тин, десь поставили нові вікна, десь запрацювала автозаправка, десь полатали вирву, а десь уже виконали геть усі роботи з розмінування, тому їхати абсолютно безпечно. Я любила ці зміни, вони змусили мене швидко подорослішати, зрозуміти більше, аніж хотілося. Мабуть, саме тому я цілеспрямовано йшла до обраної мети, аж тут Матвій із зализаним чубчиком приперся. Дивні погляди жбурляє, маячню з рота сипле, немов зібрався стати кісткою поперек горла. А я любила впорядкованість, цю рису від мами перейняла. 

- Чому браслет зняла? – зненацька порушує тишу між нами Матвій, причому погляд бурує лобове скло.

Звісно, я чекала цього питання, та однаково воно застало мене зненацька. Розгублено зиркнула на масивне передпліччя, яке гострими кутами стелилося пальцями до керма й куснула нижню губу. Потім згадала про помаду, та було пізно. І щоб то таке правдоподібне збрехати?

- До сукні не підходив.

- Не сподобався? – а голос низький, до мурах пробирає.

- Сподобався, - я зніяковіла, запихтіла жаром, бо не любила брехати, не вміла.

Більше ані слова з Матвієвих вуст не впало. Мене до кольок в пузі дратував оцей його ганж з мовчанкою. Так мовчати не вмів ніхто. То талант від Бога, покликаний соромити інших за надміру викинуті і непотрібні слова.

Під’їхавши до клубу, я помітила, що вулиця вислана вервечкою автівок, але Матвій не поспішав паркувати свою на віддалі, проїхав трохи вперед і, наче за помахам чарівної палички, місце звільнилося просто навпроти входу. Гівнюкам завжди щастить.

Я не чекала галантності, вискочила у теплу серпневу ніч, полишаючи непроханого зайду, який безцеремонно втрутився у ретельно вибудуваний план святкування. Два охоронці на вході без проблем пропустили мене, адже столик на моє ім’я був зарезервований заздалегідь. Андрій сам погодив цей клуб, перед тим відвідавши.

Проте, на вході я не зуміла втримати пуцьвірінків цікавості, мазнула очима позад себе й помітила, що Матвій повагом прямує до клубу. Не поїхав.

Першим поривом стало зупинитися і випхати його, заборонити заходити, але здоровий глузд підказав, що я смішна у своїх бажанням.

«Гуляй-Поле» був одним з найкращих клубів столиці, названий на честь населеного пункту, що постраждав від обстрілів під час війни. І мене до лоскітного пурхання в животі тішила думка, що змогла вмовити Андрія саме на цей заклад. Фасад приміщення при світлі дня приваблював графітовою облицьовкою, на фоні якого назва в патріотичних кольорах різко кидалася в очі. В середині ж настільки яскравих акцентів не було. Сцена і танцювальний майданчик одразу впиралися погляду гостя, а столики розташовувалися на ярусах, яких нараховувалося чотири – бар знаходився у найвищій точці.

Як тільки я підійшла до свого столика на другому ярусі, до мене підбігла адмістраторка, повідомивши, що мої гості відпочивають з коктейлями за барною стійкою. Я обернулася й помітила дівчат. Святкувати я зібралася з п’ятьма подружками. Дві з них були моїми однокласницями, ще з двома потоваришувала під час відвідин клубу лего, і Оксанка, з якою ми жили по сусідству.

Я була цілком нормальним підлітком з купою друзів та знайомих, бо як не крути, а самостверджуватися у купі краще, аніж на самоті. Це у Матвія соціальна адаптація проходила в басейні та на ринзі під верески тренерів, а я хотіла звичайного спілкування із собі подібними.

Першою мене помітила Оксанка. Я змахнула рукою, вона забриніла радістю у відповідь, скубнула інших і враз уся ця банда кинулася з обіймами та привітаннями. Повноцінно розслабитися мені не вдавалося, я постійно озиралася, оскільки знала – він десь тут. Однозначно спостерігає і однозначно чогось хоче. Я не була настільки наївною, щоб не розуміти, у якому напрямку Матвій намагається зрушити наші зовсім непрості взаємини, усе це погрожувало перерости в стосунки, але у мене стояла інша мета, зрадити їй заради боксера-красунчика не збиралася.

Почати святкування ми вирішили з класики, замовили «Секс на пляжі». Уся компанія повнолітня, адміністраторка, коли резервувала місце не забула поцікавитися. Музика гриміла, яскраві прожектори плямували яруси і відвідувачів клубу. Народу потроху прибувало, танцювальний майданчик практично заповнився публікою «під градусом», на обрізаних колонах, що зверхньо звисали над гостями, з’явилися танцівниці гоу-гоу. 

За сусіднім столиком розташувалася компанія хлопців, їх було четверо. Таня, моя однокласниця, яка ніколи не страждала сором’язливістю, подалася знайомитися. Інша подруга, Маринка, збігала на бар, аби замовити найвідоміший коктейль столиці – «Бандерівське смузі». Повернулася щаслива і перезбуджена, в блакитних очах стрибали язики незрозумілих радощів, які тієї ж миті вихлюпнула на нас.