Глава 3. Макар

Цікава дівчина. Щось в ній притягувало мене і змушувало бажати її. Особливо коли вона сиділа поруч. Така зваблива, що я не міг викинути її з голови. Та вона лише ковзнула по мені поглядом. Ну що ж, я люблю перешкоди, від цього вона стає ще бажанішою. Я готовий розпочати гру, призом якої буде вона. І нехай лише на одну ніч, та все ж це має бути захоплююче.                                                                  

- Я знаю, про що ти думаєш, - перервав Ростік мої думки. – Не варто грати з нею.                                    

Ми якраз сиділи в аудиторії, в очікуванні наступної пари. Поліна ж вирішила дочекатися Уляну, і друг сказав, що нам краще бути тут. Ну що ж, в мене ще дуже багато часу, аби завоювати увагу дівчину. Проте зараз Ростік був занадто серйозний, говорячи зі мною. І мені таке не подобалося.                         

- Не розумію, що ти маєш на увазі, - я йому посміхнувся. – Просто дівчині треба показати усі принади нашого університету.                                                                                                                                       

- Уляна не та дівчина, що дозволить грати із собою, - фиркнув друг. – Тому навіть не намагайся. Вона тобі не по зубах.                                                                                                                                                

- А ти давно став експертом? – мало не розсміявся я. – Ти лише сьогодні познайомився з нею. Тому не роби спішних висновків.                                                                                                                              

- Ох, друже, відчуваю, що це принесе тобі зовсім не те, що ти очікуєш, - видихнув він.                           

Проте відповісти я не встиг, адже якраз до аудиторії увійшли Уляна та Поліна. Вони підійшли до нас, і білявка сіла знову позаду нас, а Ростік ж притягнув свою дівчину в обійми. Інколи все ж мене дивує, що вони так сильно закохалися одне в одного. Уляна ж знову витягнула льодяник. Здається, в неї там ціла сумка. Невже вони настільки їй подобаються?                                                                                          

- З яким смаком льодяники? – врешті запитав я.                                                                                          

- Із отрутою, - відповіла вона, куштуючи його.                                                                                               

- Ніколи би не здогадався, що отрута має присмак вишні, - я уважно подивився Уляні в очі.                  

- Отрута має різні смаки, і для кожного він свій, - відповіла вона. – Я би спитала яка вона для тебе, та мені не цікава відповідь. Адже вона досить очевидна.                                                                                 

- І який же смак в мене? – запитав я.                                                                                                            

Але дівчина не збиралась відповідати. Вона перевела погляд на викладача, що якраз увійшов до аудиторії. Зіпсував такий момент. Ще би трохи, і я отримав би відповідь. Значить, вона любить смак вишні, треба буде запам’ятати. Знадобиться у моєму методі зваблення. Можливо варто почати з мого улюбленого способу? Батькові гроші дають мені можливість отримати все, що я захочу, і Уляна не стане вийнятком. Хоча, маю визнати, ця дівчина вже поводила себе інакше. І від того мені ще більше хотілося завоювати її.                                                                                                                                       

Тому я ледве дочекався кінця пари, адже в моїй голові вже виникла досить крута ідея, яка точно би сподобалась будь-якій дівчині. Ростік ж поглядав на мене з насмішкою, адже він був впевнений, що я щось задумав, проте це не матиме ніякого успіху. Ну ми це ще побачимо. Отже як тільки викладач завершив пару, я повернувся до дівчини.                                                                                                   

- Пропоную сьогодні відсвяткувати твій перший день в університеті, - посміхнувся я. – Як щодо вечору в Queen? Я пригощаю, все що захочете.                                                                                                            

- І що це таке? – Уляна скривилась.                                                                                                            

- Це найдорожчий ресторан Києва, - пояснила Поліна. – Там доволі круто, і кожен вечір грає жива музика. Здається зараз в них тиждень Вівальді.                                                                                          

Треба буде подякувати подрузі, адже вона краще за мене розписала це місце. Тепер Уляна точно не залишиться байдужою. І саме там я зможу перейти до нового етапу мого зваблення. Вже ввечері вона точно опиниться в моєму ліжку. Проте дівчина вміла здивувати.                                                               

- Ні, дякую. Я краще відмовлюсь, - раптово сказала вона.                                                                        

- Чому? Я хотів пригостити тебе, - розгублено відповів я.                                                                        

- Не люблю цей пафос дорогих ресторанів. Весь час потрібно думати як ти виглядаєш та їси. А навколо так багато снобів, що так дивляться на ті салати, ніби вони зроблені з золота, - пояснила Уляна. – До того ж, я поважаю класичну музику, але все таки віддаю перевагу чомусь більш важкому. Тому я пас, та бажаю вам гарно повеселитися.