Глава 1. Макар

Я думав, що ніколи не закохаюся. Принаймні вірив, що не зустріну дівчину, яка змусить мене забути про все на світі. І справді довгий час так і було. В свої двадцять років я уявлення не маю, що таке справжні почуття. Та хіба мене колись це турбувало? Ні, зовсім. Таке точно не для мене.                        

Тусовки, нічні клуби та знайомства на одну ніч цілком заміняли мені всі ці романтичні штуки. Я вже не пам’ятаю коли хоча б тричі прокидався з однією і тією ж дівчиною. Батько каже, що я маю подорослішати. Проте він спокійно ставиться до всіх моїх вчинків. З того часу як дев’ять років тому ми втратили маму, він багато що дозволяв мені. А його гроші відкривали мені шлях в світ, сповнений розвагами.                                                                                                                                                         

Однак все ж одна умова була. Я мав закінчити університет. І байдуже, що це юридичний. Тато вважав, що я маю талант до цього. І хоча мені справді подобалась ця сфера, та вчився я скоріше для галочки. Викладачі йшли мені на поступки. Тому можна сказати, що моє життя було цілком ідеальне. До одного дня…                                                                                                                                                                

Ранок нічим не відрізнявся від інших. Батько як завжди з самого ранку на роботі. Будучи власником мережі одних з найкращих клінік, в нього ніколи не було часу на родинні сніданки. Хоча яка тут родина, ми ж лишилися вдвох. Все ж мами так сильно не вистачає. Але п’яний водій обірвав не лише її життя, а й моєї ненародженої сестрички. Проте пройшов вже час, я навчився жити з цим.                                    

Швидко поснідавши, я пішов до своєї машини. Обожнював беху, що тато якраз подарував мені кілька місяців тому. Увімкнувши музику на всю, я рушив знайомою дорогою до університету. Хіба життя може бути ще більш ідеальним? В мене є все, що потрібно. Ще й не потрібно кожного ранку їздити цими жахливими маршрутками. Я би не витримав.                                                                                                 

Припаркувавшись біля університету, до мене одразу ж підійшов Ростік, мій найкращий друг. Він зовнішньо був повною протилежністю мене. Високий кремезний блондин з зеленими очима. А я ж хоч і не обділений спортивною фігурою, та мав чорні очі і таке ж волосся. І це дівчатам подобалося.             

- Ти сьогодні навіть не запізнився, - розсміявся друг.                                                                                   

- Заторів не було, - я потиснув йому руку.                                                                                                 

Але Ростік це знав не гірше за мене. Ми обидва відносилися до так званих мажорів, які не мали потреби в грошах. Проте друг був більш розсудливим в цих речах. Він навіть мав дівчину, з якою зустрічався вже майже цілий рік. А от до речі і вона. І маю визнати, Поліна виглядає просто шикарно. Мініатюрна з рудим волоссям та великими блакитними очима. А ще це лялькове обличчя. Якби не друг, то обов’язково би спробував затягти її в ліжко. Вона поцілувала мене в щоку, а потім притиснулась до свого хлопця. До Поліни Ростік так само як і гуляв по клубам, а тепер бере с собою і дівчину. І все жартує, що колись і мене це очікує.                                                                                                               

- Ви чули, що в нас буде новенька? Вона навчалась по спеціальній програмі в Лондоні, а тепер повернулась і її відправили до нас, - Поліна просто обожнювала різні новини. – Цікаво, яка вона.      

- Ну якась заучка, це факт, - фиркнув я. – Зазвичай саме таких туди і беруть. Значить вона мені абсолютно не цікава.                                                                                                                                         

- Але ж вона… - почала Поліна.                                                                                                                         

- Мені це зовсім не цікаво, - посміхнувся я. – Хіба що ця новенька допомогла би мені з навчанням. Тоді би я зводив її разок кудись. І то там, де нас не побачать інші.

- А ти ж її навіть не бачив, - загадково посміхнулась дівчина.                                                                     

Я хотів щось відповісти, як мене відволік рик мотора, що рознісся всією площею перед університетом. Я одразу ж помітив звідки він. Мотоцикл, саме такий, як я колись мріяв. Він був настільки крутим, що я не одразу помітив когось, хто ним керував. Лише коли він зупинився біля нас, я зміг роздивитися ідеальну фігуру дівчини. Вона була досить висока, з довгими ногами та струнким тілом. Вдягнена вона була в чорні джинси, важкі черевики, топ, що відкривав живіт та шкіряну куртку.                                         

Знявши шолом, я на мить оторопів. Вона мала довге світле волосся та очі, кольору справжньої сталі. Дівчина була неймовірно красивою. Вона лише ковзнула поглядом по нас, а тоді взяла свою сумку та попрямувала до університету.                                                                                                                            

- Що це зараз було? – запитав я.